Я просто сидів у кріслі, дивлячись у порожнечу. За вікном йшов дощ, але я не відчував його холоду.

Мої думки були далеко, у моїй сім’ї, у моїй проблемі.

Ми живемо з тещею вже чимало років.

Вона жвава така бабуся, хоча нещодавно 85 років їй вже відсвяткували.

Квартира велика, діти виросли. Наша дочка, Настя, живе у чоловіка, а синові, Петрові, купили недалеко від нас житло.

Ми продали двокімнатну квартиру тещі, бо її все одно одну не можна було без догляду залишати. Вона вже не молоденька, почала про все забувати.

Мама дружини, звичайно, спочатку була проти такого рішення, але так всіх влаштовувало: син з квартирою, зараз одружитися збирається.

У нас у кожного по кімнаті, та й мати дружини під наглядом, поряд з нами. На всьому готовому, в чистоті і турботі.

Ми до неї ставимося добре, розуміємо — літня людина, свої дивацтва у неї є. Але ж ми її рідні.

Я завжди поважав свою тещу, Марію Степанівну.

Вона добра людина, мудрою жінкою завжди була.

У молодості вона мене не втомлювала, вона була хороша людина, навіть зайвий раз сварила мою дружину, Катерину:

— Катю, — казала вона, — до чоловіка свого треба з пошаною і повагою ставитися, спочатку дім, сім’я, а потім вже робота, тим паче у тебе дуже хороший чоловік.

Я пам’ятаю, як іноді після сімейної суперечки я йшов з дому і — до тещі.

Вона нагодує, мене вислухає, на шлях істинний наставить, дочку свою по телефону розуму навчить, помирить нас — і ми знову живемо.

Своїх батьків я рано втратив, на жаль, і не пам’ятаю, щоб вони так дбали про нас.

Ми з Катериною теж не молоді давно вже, але продовжуємо працювати.

Катерина на хлібозаводі по змінах, у мене взагалі робота ненормована — можу і раніше піти, якщо за обставинами треба, або допізна затриматися, якщо грошей потрібно нам більше.

Це я до чого?

До того, що теща завжди з нами, одна рідко коли залишається.

Ось тільки занепокоєння стало більше за нею — заговорюється, придумує якісь речі.

Вона переконала всіх наших сусідів біля під’їзду, що ми їй їсти не даємо добре і вона постійно їсти хоче, але це неправда.

Перед людьми незручно, пояснюємо усім сусідам з Катериною, що це неправда.

Вони кивають нам у відповідь, що так, старість — не радість, а самі не зрозуміло кому вірять з нас.

Вчора ввечері, коли ми повернулися додому, я відчув запах газу.

Я швидко прибіг на кухню і побачив, що теща увімкнула плиту і забулася.

Я швидко все вимкнув, але нахвилювався дуже. Я розумію всю серйозність того, що сталося.

При всій моїй повазі до людей похилого віку — треба і про себе подумати, бо ми теж вже не дуже молоді з дружиною і життя зараз непросте.

Я вирішив поговорити з Катериною.

— Катю, — сказав я. — Я думаю, що мамі потрібен спеціальний догляд.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона.

— Я думаю, що треба дізнатися щодо будинку для людей похилого віку, — тихо сказав я.

Катерина замовкла. Її обличчя змінилося.

— Ти що таке надумав? — вигукнула вона. — Відвезли маму зі свого будинку, а зараз і з нашого виганяємо?

— Я не хочу нікого виганяти, — відповів я. — Це таке в старості буває, що людина, як дитина мала. Такі люди потребують постійного нагляду.

— І що? — запитала вона. — Я буду її доглядати! Я її рідна дочка!

— Катю, — сказав я, — ми ж не можемо її саму залишити. А якщо щось трапиться, коли ми на роботі?

— Я не хочу про це говорити, — відрізала вона. — Моєї мами в будинку для літніх людей не буде!

Я не знав, що робити. Я не хотів сперечатися з дружиною, але я розумів, що це єдиний вихід.

Чоловіки мені на роботі підказали, що в нашому місті є такий заклад, це як санаторій.

Можна і додому забирати батьків, якщо поліпшення будуть, і не дорого коштує.

Але Катерина навіть думати мені про це заборонила.

Я не знаю, як її переконати. Я не знаю, як донести їй, що це для блага тещі, та й нам легше буде від того.

Я не хочу, щоб вона ображалася на мене, але я не можу мовчати. Я не знаю, що робити, щоб усім добре було.

Як мені переконати дружину, що будинок для літніх людей — це не зрада, а прояв турботи? Ми будемо їздити туди і маму до себе брати на вихідні, за кордоном це нормальна практика.

Та й тещі буде не так сумно, там чимало жінок її віку, вони зможуть спілкуватися і добре проводити час, адже вона вдома сама весь день, все одно, в кімнаті сидить.

Чи варто мені наполягати на своєму, чи краще прислухатися до дружини?

Чи є якісь інші варіанти, які б задовольнили нас усіх?

Я хочу запитати чи правильно я вчинив, що запропонував це? Що поганого в тому, що мама буде під наглядом і нам спокійніше буде?

Фото ілюстративне.