Зовсім нещодавно я прийняла серйозне рішення: як мине багато років і я буду зовсім старою, піду в будинок для людей похилого віку. Ну, звичайно, не в державний, там порядку немає ніякого, все не на достойному рівні. Але я собі знайду який-небудь пансіонат краще, щоб виходити можна було, харчування хороше, умови проживання прийнятні, в окремій кімнаті жити. Я по телевізору бачила такі! Там добре, за тобою дивляться, прибирають, гуляти водять, всі умови створюють для хорошого життя. І компанію для спілкування хорошу можна знайти завжди – краса, одним словом. Там старість в людей непогана, – якось поділилася з моєю мамою її подруга Ніна, якій 60 років.
– Хм. А ти зможеш оплатити такий заклад? Ціни дивилася на них? Там так все дорога, за місяць стільки потрібно заплатити, наче на курорті якомусь, – здивувалася моя мама. – Це ж не для простих людей таке, а для справжніх багачів. Там пенсією однією не обійдешся зовсім, мабуть.
– Зможу якось викрутитися. Квартиру туди віддам свою та й все на тому буде! – відповіла мамі Ніна. – Моя квартира все окупить і мені добре буде з того!
Квартира у Ніни дійсно не з дешевих. Квартиру дали в радянські часи її батькові – вченому, потім професору. Вона в хорошому районі міста, високі стелі, гарний будинок, в ті роки там еліта жила, та й зараз небідні люди в тих квартирах.
Зараз вже ні батьків, ні брата немає на світі, і квартира повністю дісталася самій Ніні.
Вона живе в своїх хоромах одна, і це її цілком влаштовує. У неї всюди ідеальна чистота, порядок, штучні квіти у вазах, в’язані серветки на полірованому серванті, статуетки на поличках – все в будинку влаштовано по її смаку.
– Почекай, а як же донька твоя, Тетяна? – здивовано запитала мама у неї.
Тетяна – 36-річна дочка Ніни. Стосунки у них ніколи не були простими. Ніна вважає, що пишатися дочкою їй не доводиться зовсім: Тетяна ніяких особливих висот на життєвій ниві не досягла ні в чому.
Живе з двома дітьми від різних шлюбів на орендованій квартирі і досі на окраїні міста, працює в школі звичайною вчителькою і ледве їй на життя вистачає з дітьми. Перебирається, як то кажуть, з хліба на квас. Ні нормальної сім’ї, ні майна, ні грошей у неї особливо немає.
Власних квадратних метрів у Тетяни теж немає, зовсім, жодного, так вже вийшло. І чим далі, тим більше зрозуміло, що навряд чи ця ситуація в найближчому майбутньому якось зміниться у житті цієї жінки.
Тетяні не тільки квартиру, їй запасні черевики дитині купити непросто. Живе від зарплати до зарплати, на собі геть економить кожну копійку, прописана в квартирі у матері, діти прописані у своїх батьків.
– А що Тетяна? – знизує плечима тітка Ніна. – Я їй потрібна сильно зараз? Ні! Вона зараз мені не дзвонить, хоча я ще цілком не стара жінка і на своїх ногах. А якщо допомога потрібна буде, так і зовсім її не докличишся. Нікому я не потрібна. На дочку свою єдину у мене надії немає, треба самій про себе думати.
Від матері Тетяна пішла в двадцять років, вийшла заміж, і відтоді вирішує свої проблеми сама. А проблем у неї чимало – народження дітей, розлучення, маленькі діти, кілька років не могла знайти спільної мови з одним з колишніх чоловіків, пошук роботи і даху над головою.
Життя її не шкодує, але позиція Ніни зовсім непохитна: доросла людина повинна досягати все в житті самостійно. А раз дочка вийшла заміж – значить, доросла, маленькі дівчата заміж не виходять. Тим більше вже й дітей не народжують, і не розлучаються, і в загальному, і так далі.
– Послухай, ну якось не по-людськи виходить так, виходить, – каже мама тітці Ніні. – Ти ж зовсім без нічого залишити хочеш на старості років рідну єдину дочку, їй так важко зараз живеться, я ж добре це знаю. Та ще й без прописки, ну взагалі! Ти в елітний будинок престарілих за квартиру підеш, а їй куди йти? На вокзал? А внуки, ти про них подумала?
– Я повинна про них думати? – невдоволено запитує Ніна. – Коли їх народжували, мене не питали, самі були. Так що і тепер нехай без мене обходяться. Поки онуки маленькі, у них є батьки, які і повинні нести за дітей всю відповідальність. А стануть дорослими – будуть самі дбати про себе. Не гірше інших. Нехай заробляють самі на своє життя.
Ніна вважає, що вона робить правильно і нікому нічим не зобов’язана. А рідні та друзі не згодні з нею, всі відмовляють її від такої ідеї, щоб не віддала свою квартиру чужим людям, а заповіла доньці. Але жінку вмовити дуже важко.
Невже сусідка робить правильно, коли сама думає про свою старість?
Фото ілюстративне.
