Хоч прикро про це писати, але моя рідна бабуся була дуже недоброю людиною, в якихось моментах навіть занадто. Нам усім було дуже непросто з нею.
Мама моя розлучилася з чоловіком, моїм рідним батьком, дуже рано, я тоді ще маленькою була, батька я не пам’ятаю зовсім. Ми переїхали на той час жити до моєї бабусі, маминої матері, коли мені було всього 5 років, і моїм вихованням займалася в основному вона.
Бабуся була людиною дуже складною з важким характером таким. До мене, своєї маленької внучки, у неї був цілий список вимог, вона мала бути слухняною і працьовитою, загалом, відносилася, як вже до дорослої людини. Таке враження, що в мене не було права на своє безтурботне дитинство.
Я хоча багато часу проводила з нею, але, якщо щиро зізнатися, то я нічого доброго про свою бабусю не пам’ятаю. Коли люди говорять, що мріяли б повернутися в минуле, мені навіть згадувати про це не хочеться. Я – ні за що.
Мама нічим допомогти мені не могла. Йти їй було більше нікуди, на дворі стояли дев’яності, не було ні грошей, ні роботи. Тому доводилося миритися з таким життям. Бабуся намагалася командувати мною і мамою, хотіла, щоб все було так, як вона того хоче. Вона хотіла, щоб всі дотримувалися тих правил, які вона сама встановлювала у своєму домі.
Так і жили, на людях, звичайно, ми вдавали, що в нас все добре. А що було кому говорити?
Коли ч вчилася в п’ятому класі, мама нарешті зустріла чоловіка і переїхала до нього жити. Через рік забрала до себе і мене.
Вітчим, правду казати, мене не любив, але й ставився до неї непогано. Після життя з бабусею, з якою весь час виникали одні непорозуміння, життя з вітчимом здавалася просто казкою.
Бабуся була проти цього шлюбу, мати просто скористалася нагодою налагодити своє життя, і жити окремо від своєї матері, з якою нам з нею жилося дуже непросто.
Відтоді з бабусею моя мама не спілкується. Дзвоню бабусі в основному лише я одна.
Десь приблизно раз на місяць телефоную, перед цим довго налаштовуюся, потім – коротко про щось розповідаю, але це щось зовсім не суттєве. Швидко кажу щось бадьоре, щоб не слухати негатив. Розповідаю, так би мовити, про успіхи, мимохідь цікавлюся, як справи у старенької, і з полегшенням завершую розмову, наче виконала якийсь важкий свій обов’язок.
Пару раз на рік до бабусі приїжджаю з квітами і тортом – вітаю з днем народження і з Новим роком. Максимум на пів години. На цьому все. Оце таке у нас спілкування з нею.
Зараз у моєму в житті склалося все добре – у мене коханий чоловік, маленька дитина, відмінні відносини в родині. Нещодавно я вийшла з декрету, ми з чоловіком взяли квартиру в кредит.
Минулої осені моїй бабусі виповнилося 80 років. До цього вона була цілком бадьора, жила одна, з домашнім господарством в міській квартирі цілком справлялася. Але останнім часом справи у неї пішли недобре, на жаль.
Бабуся вже майже не виходить на вулицю сама, не хоче готувати їсти, здебільшого лежить, хоча ходити ще може сама по своїй квартирі.
Нещодавно старенькій було недобре – допомогли їй в усьому сусіди. Обійшлося. Але вже і зараз зрозуміло, що бабусі потрібна допомога. Одна вона вже не справляється ні з чим навіть вдома.
У бабусі дуже багато далеких родичів, які тепер надзвонюють мені постійно з докорами! З мамою моєю вони зв’язатися не можуть – вони з чоловіком живуть в Європі. А я ніби, як зобов’язана. Бабуся мене виростила, обідами годувала, в школу водила, з уроками сиділа. І ніби як тепер я повинна віддавати борги. Підключатися і піклуватися. А я не хочу!
Бабуся мене ніколи по справжньому не любила все моє дитинство. Я змогла відпустити ту образу за її поведінку і відношення до мене, але пробачити – не можу! Але при цьому, звичайно, є і почуття провини перед нею, розумію, що потрібно допомогти старенькій.
Хорошим рішенням було б найняти бабусі доглядальницю, але грошей на це у мене зараз зовсім немає. У мене з чоловіком зараз маленька дитина і кредит, дитина часто недужає, я сиджу з нею постійно, і заробляти багато не може.
Як бути в такій ситуації? Невже я повинна і зобов’язана доглядати за старенькою бабусею, або цілком маю право просто відмовитися від неї – тим більше, якщо на спадщину за бабусею претендувати не буду? Я не хочу ні бабусі, ні спадку. У неї донька є, мама моя, яка мала б займатися цим.
Що мені зараз робити? Як правильно тут вчинити?
Фото ілюстративне.