Мене зрозуміють ті, хто є єдиними дітьми у своїх батьків. Як єдина донька у батьків я завжди чула, що на мене вони покладають єдину надію на старість, що їм важко навіть уявити, що я можу від них виїхати. Тому вчитися, а потім і працювати залишилася в рідному містечку, хоча перспективи в мене були набагато кращими.
Але я звикла у всьому слухатися батьків, і коли вийшла заміж, майже щодня до них заїжджала після роботи, то продукти завезти, то інші якісь речі замовлять. А може просто шукали нагоду побачитися. На вихідні теж з дітьми у них, хоча іноді просто хотілося відпочити, але не поїхати – буде море образи. Відразу починали: «Ми не потрібні вже вам, кому потрібні старі батьки».
Коли чоловікові запропонували роботу за кордоном, постало питання, як сказати батькам про від’їзд. Ледве вмовили, сказавши, що їдемо всього на рік. У чужій країні довго облаштовувалися, мені роботи спочатку не було, чоловік цілий день пропадав на роботі, а я сиділа одна з дітьми і вже шкодувала, що приїхала. Але через пів року все стало трохи налагоджуватися, могли вже й батькам посилати гроші, з’явилися друзі, і коли чоловікові запропонували продовжити контракт, ми погодилися.
Але батькам таке моє рішення вкрай не сподобалося, вони почали скаржитися, що не бачать онуків, а дізнавшись, що ми залишаємося ще, взагалі підняли бучу. Почали скаржитися на погане самопочуття і наполягати на моєму поверненні.
Мої батьки не хотіли, щоб я жила далеко від них, обіцяли, якщо я повернуся, перепишуть на мене свій будинок. – Навіщо тобі той закордон, ти – єдина донька, і все, що у нас є, і так дістанеться тобі, – казали вони. Ми з чоловіком довго думали, що робити.
Я стала вмовляти чоловіка повернутися, але він сказав, що не може упустити таку можливість, а я знала, що якщо з батьками, що-небудь трапиться, ніколи цього собі не пробачу. Почалися непорозуміння з чоловіком, я вже зібралася їхати додому без нього, коли він здався, і ми повернулися.
Зараз ми з ним кожен на своїй роботі, перспектив ніяких. Майже відразу зрозуміли, що зробили велику помилку, повернувшись назад. Як і раніше їздимо до батьків, але таких відносин у нас до них, як раніше, немає. Та й з чоловіком часто виникають недомовки, взаємні звинувачення. У цій ситуації програли всі, але я більше в цьому звинувачую своїх батьків, не можна бути такими егоїстичними.
Зараз чоловік налаштований повертатися назад, а мені сказав думати і робити вибір. Я не хочу самого відпускати чоловіка, так як розумію, що це може закінчитися розлученням. А батьки знову завели своє – нікуди не їдь. Що робити?
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
