Моїй бабусі 84 роки. Це мати моєї мами. Чесно кажучи, у бабусі і так характер був не цукор, а тут взагалі став геть поганий. Бабуся хоч і досі ще трішки для себе може зробити сама, але за нею як за дитиною потрібне око та око.
Спочатку за нею постійно доглядала її друга дочка, моя рідна тітка, але мабуть її терпець увірвався: вона сказала, що занедужала, і тому не може за нею доглядати – сама, мовляв, потребує догляду. Я її розумію, у бабусі занадто поганий характер – її постійний крик і примхи витримає не кожен. Почала ходити соцпрацівниця – та тільки приходила, прибере її квартиру, принесе продукти і йде собі бігом. Як вона мовчала нашій бабусі – уявити важко.
Після 80 років бабуся занедужала, лежала в стаціонарі. При виписці вона довго була лежача, знадобився цілодобовий догляд. Всі працюють, всім ніколи. Стали в складчину наймати доглядальницю: платила тітка і її брат – син бабусі, він живе далеко від нас, надсилав грошима. За весь цей час ми поміняли чотирьох доглядальниць. Жодна з них довго не витримувала бабусю: що вона тільки не витворяла.
Усе! Тепер ні за які гроші, ні одна доглядальниця бути з нею не хоче, адже чутки розповсюджуються швидко, люди добре все знають та розуміють. Причому бабуся вже стала пересуватися по будинку з ходунками. Але у неї з’явилася ще одна звичка – вона відкриває вікно і кричить, що її погано доглядають і не дають гарно їсти. Сусіди потім стукати в двері, бабуся їм скаржиться. Зараз ніхто вже не реагує на ці її скарги, бо знають, яка вона та її звички і непростий характер.
Що ми тільки не робили! Зрозуміло, що в будинок для людей похилого віку вона не піде. Пропонували їй дорогий пансіонат для стареньких людей – із затишними кімнатами, смачною годівлею, медобслуговуванням і різними заходами. Не хоче! Або своя квартира, або в будинок до будь-яких своїх родичів. Тітка до себе брати її не хоче – живе в квартирі з чоловіком, але у нього теж характер не цукор, ще й дуже не любить він свою тещу. Та й її син не хоче бачити бабусю в своєму будинку. Самому під 40 років, а все з батьками живе.
Дядько мій теж відмовився брати свою маму до себе, хоч і живе у власному будинку. Він постійно працює, а його дружина не хоче брати на себе цю відповідальність за чужу їй людину. Та й перевозити бабусю доведеться далеко. А зараз кажуть – мовляв, не довеземо, нехай вдома сидить. А бабуся каже всім, що позбавить нас спадщини своєї маленької квартири. Хоча це смішно: її власники – це бабуся і моя тітка. У будь-якому випадку квартира дістанеться тітці.
Тепер всі спирають стареньку бабусю на мене: ти наймолодша, здоров’я добре маєш, ось і ргляди. Але у мене велика сім’я – чоловік і три дочки, і квартира двокімнатна. Метри зовсім не дозволяють ще одну людину посилити в нас. А у бабусі жити я не можу – як я покину сім’ю? Та й працюю я! Тітка щодня мені телефонує і обіцяє, що якщо я візьму таку відповідальність на себе по догляду за бабусею, то вона і бабусину квартиру на мене перепише, але мені цього не потрібно, не хочу! Та й не вірю я їй. Зараз до бабусі ми ходимо позмінно – то я, то тітка зрідка, то моя старша дочка. Навіть 10 хвилин важко з нею посидіти. Але і залишати з кожним днем її все хвилююче: вона або воду не виключить і кран тече, або плита увімкнена. Що робити – я не знаю. Підкажіть! Ну куди мені бабусю ще брати! І не хочу я цього, теж хочеться жити у спокої і сім’я моя спокою хоче.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – vladnews.
