З мамою чоловіка все життя у мене були різні стосунки, в основному, не дружні, але під кінець вона мене приємно здивувала. Моя свекруха ще за життя написала заповіт на онуків: на наших сина і дочку.
Квартира хороша, двокімнатна, з високими стелями, тільки ремонт потрібно було зробити. Дочка тоді вже студенткою була, зустрічалася з хлопцем, який приходив і допомагав нам з ремонтом. Після навчання дочка з цим хлопцем подали заяву, одружилися. Я подумала, що було б добре, якби молоді відразу переїхали в своє житло – і віддала їм бабусину квартиру. Наш син ще тоді в 10 класі вчився, жив з нами. За матеріалами.
Поки син служив в армії, наша дочка народила дитину. Син повернувся і знову до нас додому. Він зараз вчиться в коледжі, а тепер почав тягати в свою кімнату своїх друзів і ще свою подружку. Чесно кажучи, набридло нам постійне ходіння молоді, я стала робити зауваження. Син почав говорити, що, мовляв, бабуся заповіла їм обом квартиру, а живе тільки одна сестра там з сім’єю.
Я кажу: «Ну то йди туди! Подивимося, як ти там проживеш з маленькою дитиною. Туди ти своїх друзів точно не приведеш. Заробляй сам собі на квартиру – ти ж чоловік».
До речі, зараз у дочки не найкращі часи, все частіше з чоловіком виникають якісь непорозуміння. Ось так ось, раптом він піде, їй тоді взагалі потрібна буде захищеність – свої стіни!
А син наш – майже два метри зросту, відучився зараз, ну чого б не піти працювати, щоб собі квартиру купити? З сестрами не живуть, тим більше, коли це дочка, не дай Бог, зараз залишиться одна, їй же захочеться ще раз особисте життя налагодити, нового чоловіка призведе, ще дітей народить. Ну правда ж?
Чоловікові ці молодіжні компанії в нашому домі дуже не подобаються, тому він прийняв рішення: продати бабусину квартиру, рівні частини поділити на дітей і нехай вони собі для житла вносять ці гроші для житла в кредит. Мені ця ідея дуже не сподобалася. Чоловік каже: «Це рівна частка дітей! Заодно і на міцність зятя перевіримо».
У доньки основні непорозуміння через те, що її чоловік не відчуває себе господарем в сім’ї, мовляв – на все готове прийшов. Хоча він же ремонт робив, у чому проблема? Але мене найбільше лякає те, як буде дочки: знову починати все спочатку, переїжджати, перевозити речі, робити ремонт платити багато років кредит!
А якщо її чоловік все ж кине? Тоді ми будемо платити! А так вже є все, навіщо змінювати те, що дочка вже має? А якщо навіть і не кине, то куплена в спільному шлюбі квартира буде і на зятя, як на власника, записана!
Всі один з одним перегризлись тепер: я з чоловіком, дочка з батьком, я з сином і сестра з братом! Дочка сказала татові: «Хоч в суд на мене подавай, я не з’їду з цієї квартири!».
Я заступаюся за доньку, а чоловік шукає захисту в зятя, той теж на дружину наїжджає, згоден з батьком. І все через те, що син почав тягати ці натовпи, гуляв би сам де-небудь, і було б все в порядку!
А нещодавно чоловік взагалі мене ошелешив: «Дітей треба однаково любити, син для нас – теж дитина!». Так, я дуже люблю сина! Але вважаю, що шкодувати треба все ж дівчаток, вони незахищені, а чоловік завжди знайде, як вижити! Тим більше сина ніхто не жене з квартири, але треба жити за нашими правилами! Не знаю, як переконати в цьому всю нашу чоловічу половину.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
