Ми з чоловіком разом уже кілька років, і в принципі наше життя виглядає як у багатьох: є свої труднощі, своя рутина, інколи сварки грають свою, не дуже позитивну роль, в нашій сім’ї, але ми намагаємося знаходити порозуміння в усьому, як би складно нам не було.

Проте останнім часом я відчуваю, що щось іде не так, і причина цього — його мати, моя свекруха.

Вона живе в маленькому містечку, має непогану пенсію, хоча й не зовсім велику, десь біля 6 тисяч гривень, точно не знаю до гривні, тому казати не буду.

Я не скажу, що вона мільйонерка, але в її житті вистачає комфорту. Кожного місяця вона може дозволити собі дорогі продукти: сири, ковбаси, різні делікатеси.

Вона часто замовляє продукти з супермаркетів, у неї є можливість викликати кур’єра, і вона не соромиться цього. І це мене не дуже б турбувало, якби не одне але: свекруха регулярно просить у мого чоловіка гроші. І не просто просить, а вимагає. Щомісяця — 5 тисяч гривень.

Чоловік, зрозуміло, не відмовляє своїй матері. Він її єдина дитина, і він часто каже, що це його обов’язок допомагати матері, особливо на пенсії.

Він каже, що вона важко працювала все життя, і тепер він не може залишити її без допомоги. Я розумію, що він хоче піклуватися про свою маму, але я почала відчувати, що це стає непосильним для нас.

Ми з ним самі не можемо похвалитися великими доходами. Моя зарплата — 10 тисяч гривень, що зараз дуже мало для життя в місті. Я маю одну основну роботу і ще невеличкий підробіток, в сусідньому невеличкому магазинчику прибираю щовечора після роботи, але то копійки, по відношенню до сьогоднішніх цін, намагаюсь заощаджувати, але все одно не вистачає на найнеобхідніше.

Доводиться економити на всьому: на їжі, на одязі, на комунальних платежах. Деколи мені просто боляче, коли ми з чоловіком разом йдемо в магазин, і я змушена вибирати найдешевші продукти, бо знаю, що більше не можемо собі дозволити.

Я часто думаю: чому я маю економити на всьому, а свекруха дозволяє собі такі розкоші? Кожен раз, коли вона просить гроші, я відчуваю, як це болить, бо ми, по суті, віддаємо останнє, а вона не відчуває жодних обмежень. Вона й не намагається зменшити свої витрати, вона вважає це нормальним.

Одного вечора я вирішила поговорити з чоловіком про це. Я намагалася бути максимально спокійною, хоча всередині все кипіло від обурення.

— Ти справді не бачиш, що відбувається? — почала я. — Ми з тобою ледве зводимо кінці з кінцями, а твоя мама кожного місяця отримує від нас 5 тисяч! Вона може дозволити собі дорогі продукти, замовляти доставку, ходити по магазинах і навіть продукти замовляє додому, чого ніколи не роблю я сама, а ми — постійно на мінімумі.

Чоловік зітхнув, опустив голову і мовчки подивився на мене.

— Я розумію, що ти хвилюєшся, але ти не розумієш – їй складно. Вона вже немолода, їй нема кого підтримати. Я ж її єдина дитина, і це моя відповідальність — піклуватися про неї, — відповів він.

Я відчула, що мені зовсім не подобається погляд чоловіка на ситуацію цю. Я зрозуміла, що він щиро вірить, що робить правильно. Вона для нього — святе, і він не міг би поступити інакше.

— Але ти ж бачиш, що це вже зовсім не нормально! — я продовжила, намагаючись не підвищувати голос. — Чому ми маємо постійно допомагати їй, якщо вона не обмежує себе у витратах? Якщо вона може купити собі дорогі сири і продукти, чому ми повинні кожного місяця витягувати з нашого бюджету ці 5 тисяч? Я знаю, що в твоєї мами ще добрі заощадження є, адже свекор колись добре заробляв, гроші вони давно відкладали, коли його не стало, теж все залишилося їй.

— Але ти ж знаєш, що я не можу її залишити без допомоги! — відповів він трохи емоційніше. — Вона немолода, в неї є свої проблеми.

Я запитала його, чи розуміє він, що ми теж маємо свої проблеми. Я пояснила, що я втомилася жити в такій ситуації, коли ми намагаємося заощаджувати на кожному кроці, а його мама живе безтурботно.

— Я не хочу, щоб ти думала, що я не піклуюсь про нас. Я теж хвилююся за всіх, але ми маємо якось знайти золоту середину. Я готовий поговорити з мамою і пояснити їй, що наші можливості обмежені, — сказав він після короткої паузи.

Мені стало трохи легше, але я розуміла, що це ще не рішення проблеми. Я знала, що свекруха, найімовірніше, не прийме це спокійно.

Вона звикла до допомоги, і це вже стало її стандартом. Я вже кілька разів пробувала з нею розмовляти сама, але вона завжди обурювалася, що ми не хочемо їй допомогти, адже «це ж її син» і зарплата в нього, бачте – 25 тисяч гривень. Але хіба це багато в сучасному житті?

Я попросила чоловіка подумати, чи не можна було б якось зменшити ці щомісячні суми, можливо, допомагати їй іншими способами: купувати продукти, допомогти з оплатою рахунків за комунальні послуги, частково, або запропонувати їй більш доступні варіанти допомоги, але які б не вартували нам 5-ти тисяч гривень щомісяця, а хоча б 2. Але він категорично заперечував, що це не буде достатньо.

І ось я знову сама наодинці з цією проблемою. Я розумію, що чоловік не хоче конфліктувати з мамою, і я не можу постійно з ним сперечатися, але це не вирішує проблему.

Я почала думати, чи є взагалі варіант, щоб чоловік менше давав свекрусі грошей. Мені шкода, що ми, по суті, фінансово залежимо від її вимог, і це при тому, що я намагаюся заощаджувати на кожному кроці.

Тому я хочу запитати вас, люди: як мені в цій ситуації бути? Що робити, щоб чоловік перестав постійно давати матері гроші, адже я сама змушена економити на всьому? Як знайти вихід, щоб не порушити стосунки, але при цьому захистити наше фінансове становище?

Одна колежанка мені каже, що нічого поганого в тому немає, що син матері допомагає, але добре говорити це тоді, коли це не твій чоловік і це не стосується твоєї сім’ї? Чи багато ваших чоловіків теж батькам своїм дають щомісяця гроші, тим паче, аж 5 тисяч гривень? Скажіть!

Фото ілюстративне.