Якось подруга порадила моїй племінниці, доньці моєї рідної сестри, щоб вона залишила свого чоловіка і переїхала жити до мене. Але я не можу, на жаль, їй нічим допомогти.
– А я вважаю, от якщо відверто говорить, тобі потрібно йти тобі до своєї матері, і там в неї жити, просити, щоб вона виділила вам з дітьми якийсь куток, – так сказала подруга моїй племінниці Поліні. – Зараз не до гордості зовсім у твоїй ситуації. Подумай про дітей своїх краще в першу чергу, часи дуже непрості, а у вас ще й негаразди в сім’ї. Якщо у вас з чоловіком постійні непорозуміння і ви недобре живете разом вже довгий час, то роби якісь висновки сама, тут все зрозуміло цілком, питань ніяких не залишилося. Що це за сім’я така, що ви місяцями можете не розмовляти між собою, поводитися наче чужі люди.
В Поліни моєї дійсно зараз руйнується шлюб, двоє маленьких дітей у неї на руках і досить непрості відносини зі своєю мамою.
Мама Поліни, моя сестра Вікторія, свого часу була дуже проти заміжжя своєї доньки, їй не подобався майбутній зять, вона ще з першого дня про це говорила своїй доньці.
Проте, звичайно ж, її думка нічого змінити була не в силах, на неї просто навіть ніхто не зважав. Поліна вийшла заміж, народила дитину, і до останнього року своїй мамі ні на що ніколи не скаржилася, нічого не розповідала їй, особливо.
Жили як всі. Але коли вона чекала дитину вдруге, то чоловіка наче підмінили: жити став наче лише сам для себе, сім’я його перестала цікавити, постійні походеньки якісь незрозуміло куди до пізньої ночі, а то й до ранку. Суперечки та непорозуміння. Анатолій вимикає часто телефон, коли йому заманеться, може навіть не ночувати вдома і вважає, що це цілком нормально, він запевняє, що нічого недоброго не робить, і має право жити щасливим життям.
Напевно, самим правильним рішенням в такій ситуації було б давно вже зібратися і піти від такого чоловіка, але Поліна просто йому все прощає, думає, що прийде час і чоловік зміниться в кращу сторону, дуже на це надіється. Двом тепер уже дітям потрібен батько, вона сама точно не впорається з такими життєвими проблемами у такий непростий час.
– А ти чому на все це мовчки дивишся? – якось на кухні сказала я своїй сестрі. – Допоможи своїй доньці, чим можеш! Ось якби моя дочка опинилася в такій ситуації, як твоя Поліна, я б уже давно це все припинила, я б зробила все, аби її життя і життя онуків налагодилося. Забрала б її з дітьми до себе і все на тому.
Моїй сестрі зараз 50 років, і життя її налагодилася порівняно недавно. В юності доля у Вікторії була дуже непроста: дочка на руках, статус матері-одиночки, постійно немає грошей – через все це довелося продиратися одній, практично без будь-якої допомоги.
І тільки десять років тому і Вікторії, нарешті, пощастило – зустрівся на життєвому шляху той самий чоловік, якого вона так довго чекала, щоб бути щасливою дружиною та матір’ю. Надійний, небагатослівний, турботливий, розуміє Вікторію з пів слова.
Зі своїм чоловіком на сьогоднішній день Вікторія живе досить таки добре, душа в душу. Вони виховують спільну дитину-другокласника, купили двокімнатну квартиру замість кімнати в комуналці, в якій Вікторія тулилася з донькою багато років. Засмучує її лише тоді ситуація у її доньки Поліни.
Мати добре розуміє, що сімейне життя у доньки не склалося і налагодити уже нічого не виходить, вона б забрала її до себе з дітками малими. Але як вона може це зробити?
З двома дітьми до себе в двокімнатну квартиру, до того ж без будь-яких перспектив?
Квартиру цю, між іншим, на сімдесят відсотків купив чоловік Вікторії, а Поліна – вже доросла та зовсім чужа йому людина.
Як вікторія приведе туди ще трьох людей у цю квартиру, а якщо чоловік проти цього і його можна зрозуміти, адже їм їх ще й годувати прийдеться, це ж зрозуміло.
А з іншого боку, куди ж дочці ще піти у такий непростий період, якщо не до своєї рідної матері?
Тепер Вікторія думає, але як допомогти рідній доньці не знає. Хіба вона може щось змінити? Як їй допомогти своїй доньці?
Фото ілюстративне.
