Моя рідна сестра Ярослава згадала про спадщину аж тепер, через 40 років. Телефонує мені постійно, каже що їй нема де жити, тому я повинна впустити її в нашу хату в селі.
Історія в нашій родині сталася дуже цікава. Ярослава вийшла заміж у 20 років, при чому, дуже вдало. Її чоловіком став Василь, родина якого була найбагатшою у всій нашій окрузі.
Наші батьки у придане дали сестрі величезну земельну ділянку, вона сама так захотіла, а мені залишилася місія доглянути батьків у старості, за що я отримала їхній будинок.
У Ярослави з Василем народилася дочка, жили вони дуже заможно, до нас сестра ставилася дуже зверхньо. У Василя на той час була машина Волга, Ярослава якось їхала з чоловіком, а я йшла з дітьми по дорозі пішки, то вони просто проїхали повз, наче попри чужу людину. Вона взагалі з нами знатися не хотіла.
Дочка Ярослави і Василя в свій час теж дуже добре вийшла заміж, і пішла жити до чоловіка в його трикімнатну квартиру. Там ще жила дівчина-родичка, яка залишилася сиротою.
А Василь в цей час якраз будинок добудував, і Ярослава збиралася переселятися в нього, та тут на неї чекав сюрприз – Василь захотів розлучення, бо у нього з’явилася інша.
Я не знаю усіх деталей, але закінчилося все тим, що Ярослава пішла від чоловіка не отримавши від нього нічого. Оскільки їй нікуди було йти, то вона переїхала у трикімнатну квартиру до зятя. Там сестра відразу почала хазяйнувати, і перше, що вона зробила, це виселила дівчину-сироту, яку пoкійна мама зятя просила доглянути як рідну.
Розхазяйнувалася Ярослава так, що зять не витримав і почав їздити на заробітки. Так тривало 15 років, а потім у зятя Ярослави теж з’явилася інша жінка і він пішов з сім’ї.
Сестра моя не переставала нарікати на нього, а все тому, що не було його заробітчанських грошей. При цьому Ярослава з донькою і внучкою залишалася жити в тій трикімнатній квартирі зятя.
І ось цього року зять купив своїй доньці, внучці Ярослави, однокімнатну квартиру, а свою трикімнатну вирішив продати. А своїй колишній дружині і колишній тещі дав місяць для того, щоб вони вибралися з його житла.
Ярослава нічого кращого не придумала, як згадати про те, що у нас в селі є будинок наших батьків, який по документах зараз належить мені. Ми в ньому не живемо, але я планувала подарувати його своїй доньці.
Сестра наполягає на тому, що вона туди переїде хоч на трохи, але я розумію, що це на трохи не буде, вона вже до зятя так на трохи приїхала, а прожила там майже 20 років.
Знаючи Ярославу я розумію, що якщо вона переїде в село, то там вже і залишиться. Що робити, не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.