fbpx

Моя подруга пенсіонерка попала в стаціонар. Весь вечір дзвонила синові, та він не брав телефон. Тоді я вирішила подзвонити колишній невістці Ганни, правда вона багато років тому розлучилася з її сином. Та я хотіла послухати, що вона скаже

Ось впала Ганна на дачі нещодавно, не дуже добре себе почуває! – розповідає про подругу 65-річна її сусідка. – Пішла, каже, ввечері, якраз після дощу з собачкою прогулятися, одягла на ноги гумові калоші, знаєш, такі, дачні, а на вулиці мокро дуже було, болото, слизько, скрізь вода, калюжі. Ну ось, посковзнулася в них на доріжці і впала, та так невдало, що й не очікував ніхто! Після того й почуває себе не дуже добре. Отака неприємна ситуація вийшла.

– Так, ось так погуляла, називається, недобра справа, звісно, нічого не скажеш.

– Дуже добре, що в цей час сусід вийшов якраз, він живе поруч, допоміг. А то так і сиділа б на землі і чекала б не зрозуміло кого і чого. Відвезли, кажуть, в обласну, допомогли їй там, щиро кажучи, абияк – телефонуйте, мовляв, родичам своїм, їдьте лікуватися в свою столицю, там вам мають допомогти. Вам огляд гарний потрібний. Ага, четверта година ранку, жінка ходити не може, а їй кажуть – їдьте в столицю, в лікарню і там шукайте собі вирішення усіх своїх проблем. Вона просилася хоч до ранку полежати, але її і слухати не стали – у нас тут, кажуть, місця немає зараз для людей похилого віку, нам не до вас!

– А родичі хоч є у неї якісь?

– Син є у неї, але він як би сказати не дуже благополучний, ось! Намагалася вона йому додзвонитися вночі, якраз після того, коли все це сталося, але він і телефон жодного разу так і не взяв, хоча мати йому довгий час телефонувала. Подзвонила вона мені. Зібралися ми з чоловіком, поїхали за нею, забрали її, посадили в свою машину, відвезли в столицю, в лікарню. Вона сто разів вибачилася, що нас потурбувала, звичайно, я вже навіть сперечатися стала з нею – кажу їй, та не вибачайся ти, з кожним могло трапитися, що ж тепер, на те ми з тобою і подруги. Собачку її забрали від сусідів, вона у нас поки. А Ганну, цю мою подругу, і відразу стали ставити на ноги, в той же день, лікар сказав, добре, що до нас привезли, бо там зробили якесь не вірне призначення.

– Зрозуміло. Ну, закінчилося все, значить, добре, виходить, в кінці?

– Та яке там закінчилося! Все тільки починається. Виписують її завтра, в лікарні тижнями зараз ніхто тримати не буде, і без неї молоді там зараз вистачає, їх більше глядіти потрібно, а куди їй? Тобто зрозуміло, куди, додому. Квартира у неї хороша, трикімнатна. Але живе вона одна! Синові давним-давно кімнату купила, ще багато років тому, відселила його, з ним жити неможливо, від нього одні проблеми, допомоги точно чекати не доводиться. А допомога їй потрібна зараз, як ніколи! Банально, стакан води подати, з туалетом допомогти, ну, нагодувати теж, природно, речі в прання закинути.

– І що? Зовсім нікому? Нікого їх близьких, крім сина?

– Ну, є ще Віра, колишня невістка Ганни, яка розлучилася з її сином шістнадцять років тому.

– Що? Шістнадцять років тому? Так це вже багато років минуло. Ну, це тоді не варіант зовсім. Тут за чинною свекрухою не всяка невістка горщики прибирати буде, а ви говорите про колишню. Колишня невістка точно нічим вашій подрузі не зобов’язана, вона й допомагати їй не буде нічим.

– Та справа в тому, що тут особливий випадок! Віра з дітьми після розлучення жила у Ганни багато років, тому що йти їй було нікуди.

Вся справа в тому, що колишній невістці Ганни, зараз сорок чотири роки, у неї дві дочки-двійнята, двадцятирічні студентки. Одна вчиться в столиці на менеджера, друга теж на юриста вчиться.

У обох онучок Ганни зараз сесія якраз, і, звичайно, і мова не йде про те, щоб все кинути і їхати допомагати бабусі в столицю. У них своє життя.

А між тим, сама Ганна практично виростила онучок з пелюшок, в усьому їм допомагала, підтримувала і матір їх, загалом, багато років їм приділяла увагу.

Спочатку бігала кожен день допомагати з двійнятами, поки сама Віра з її сином ще були в шлюбі і жили на орендованій квартирі. Потім Віра розлучилася і переїхала з дітьми до своєї матері, але там вони не вжилися разом під одним дахом, це виявилося непростим завданням. Мати постійно докоряла, нічим не допомагала ні доньці своїй, ні онучкам.

– Батьки з самого початку були проти її шлюбу, – розповідає сусідка. – Ганна дивилася на все це довгий період часу, пошкодувала невістку з дітьми, та й покликала Віру з дітьми жити до себе. Відносини у них хороші були, незважаючи на розлучення. Ганна у своїх онуках просто душі не чула, на все для них була готова. Ну, Віра подумала-подумала, і переїхала. Дівчаткам по три з половиною роки було на той час!

Віра відтоді багато працювала, а Ганна якраз тоді вийшла на пенсію і взяла на себе дітей, повністю турбувалася про них.

Дівчатка обоє ходили в садочок, на перших порах, звичайно, багато хворіли. Ганна сиділа на лікарняних, сама вона займалася дітьми. На аліменти особливо розраховувати не доводилося, але матеріально вони жили непогано.

Віра віддавала колишній свекрусі більшу частину зарплати, оскільки абсолютно усім побутом займалася саме Ганна. Пенсію свою вона теж вкладала в загальний котел.

– І ось скільки її пам’ятаю, весь час вона з цими дітьми, – розповідає сусідка. – І в свята, і в будні. У квартирі зайняла найменшу кімнату, прала, прибирала, готувала. Ну, потім діти підросли, трохи легше стало. Побуту, звичайно, не поменшало, але дівчата хоча б зі школи стали самі приходити і на курси їздити, а то ж адже Ганна тільки встигала – одну туди веде, іншу сюди.

Коли дівчаткам виповнилося шістнадцять, Віра знайшла собі чоловіка. Якийсь час зустрічалися, потім переїхала до нього, вийшла заміж, дочки-одинадцятикласниці поки залишилися у свекрухи. Через рік дівчата закінчили школу і теж полетіли з гнізда – вчитися.

– А Ганна відтоді залишилася одна. Собачку ось собі завела з суму, їздила з нею на дачу. А тепер трапилася з нею така неприємність.

Вірі, за словами Ганни, вже подзвонили. Але вона і в лікарню щось не зволила приїхати – ніколи. У неї робота, чоловік, ремонт квартири, а в лікарні що робити? Допомогу Ганні вже надали, все, що треба, роблять.

– Правда, грошей запропонувала колишня невістка свекрусі своїй, але якось скромно так, ненав’язливо, з застереженням, що зараз багато дати не зможе, дочок вчить і ремонт робить, – пояснила сусідка. – Так я їй кажу, грошей особливо не треба, зараз фізична допомога буде потрібна. За Ганною дивитися треба комусь, в ідеалі жити з нею якийсь час, вона зараз взагалі безпорадна. Але Віра руками лише розвела – ні, жити зі свекрухою вона не може зараз, їздити кожен день з іншого кінця міста теж. Раз в тиждень у вихідний, це максимум.

Сусідка, правду кажучи, просто обурена такою поведінкою невістки своєї подруги Ганни.

– Я їй кажу, згадай, коли ти була в складному безвихідному становищі, хто тобі допоміг? Ганна! Вона не залишила тебе у такий складний період твого життя. Зараз настала твоя черга віддавати борги. А вона – які, мовляв, ще борги? Так, свекруха мені допомогла дітей виростити. Але якби вона свого часу сина свого виховала нормально, то, можливо, їй цього робити і не довелося б! Це її власні онуки, вона для них старалася, мовляв, не для мене. Ось якби квартиру свою на дітей переписала, ну так, був би сенс про щось говорити, про якийсь борг. А то, що пожити пустила – це таке, вони ж її діти теж, та й я на хліб для нас усіх тоді заробляла, а не ховалася, як її син.

Невістка абсолютно не збирається якось перебудовувати своє життя і мати незручності, щоб допомогти колишній свекрусі, вона вважає, що вона цілком права.

– Заявила – у неї син рідний є, нехай до нього і йде! – зітхає сусідка. – Ніби й не знає, що з того сина толку немає ніякого зовсім. У підсумку доведеться допомагати нам, подругам. Доглядальницю вже знайшли, плюс самі ходити будемо. Але Віра виявилася якою людиною, я навіть не очікувала такого від неї. Хіба так можна?

А, можливо, невістка і правда нічим не зобов’язана в цій ситуації? Була б її рідна мати, ще куди не йшло. А колишня свекруха – ніхто для неї, чужа зовсім людина. До того ж і квартирку свою трикімнатну, і дачу Ганна переписати не поспішає ні на Віру, ні на онучок своїх. Все в підсумку дістанеться синові, так нехай він тепер і доглядає за матір’ю?

Чи, можливо, сама Віра тепер не права, не можна так? Зобов’язана допомогти свекрусі своїй у відповідь на її колишню доброту? Чи повинна Віра допомагати матері свого колишнього чоловіка?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page