Є у мене подруга, ще не так давно я вважала її дуже хорошою людиною, не можу сказати, що вона для мене найкраща, але знайомі ми з Ольгою вже багато часу: ще зі школи, в одному класі ми з нею навчалися. Були в одній компанії, раніше спілкувалися дуже часто, у нас багато спільного було, а потім нас життя на час розлучило: Ольга поїхала навчатися, потім залишила навчання, приїхала назад до нашого міста.
Влаштовувалася часто все на нову роботу, часто сперечалася з начальством, її звільняли, та й особисте життя у неї чомусь зовсім не складалося, якийсь такий характер у неї не дуже добрий.
Коли Ольга ще вчилася в школі, то жила зі своєю бабусею – по сусідству, а потім повернулася до рідної матері, коли бабуся постаріла і їй вже важко було. Бабусю відвідував тільки соцпрацівниця, поки її не стало, і ось подруга знову повернулася і стала знову моєю сусідкою.
Начебто – життя налагоджується у неї по трішки, але з особистим життям все ж не складається зовсім, чомусь, роки минають, а заміж ніхто не кличе. Але вона їх ретельно вибирала, і десь її зрозуміти можна: Ольга хотіла знайти собі хорошого чоловіка, адже мріяла про краще життя.
Загалом, дотягла своїм вибором до тридцяти років, коли вже нікому й не потрібна вона зовсім стала. Ольга мені нічого про себе до ладу не говорила – як вона своє подальше життя буде влаштовувати, як я раптом помітила у неї кругленький живіт.
Як потім Ольга мені відразу пояснила, що щастя їй чекати вже не від кого, вирішила народжувати для себе, бо роки минають, а хочеться стати матір’ю.
Коли Ольга народила доньку, попросила нас з чоловіком зустріти її з малям на машині біля стаціонару. Туди підійшов її старенький батько, мама подруги якраз в той час занедужала, непросто ходити їй, не змогла приїхати, але чомусь подруга на маму образилася.
Потім я стала частенько до Ольги заходити – можливо, допомогти чим їй потрібно, шкода було її, адже вона сама, чоловіка у неї немає.
Подруга моя охоче приймала будь-яку мою допомогу з мого боку, іноді просила посидіти з її донькою, щоб їй до магазину вибігти, стали спілкуватися. І ось з кожним днем я розумію, як змінюється її характер, причому не в кращу сторону.
Ольга постійно комусь телефонує зі своєї родини, і це тільки при мені раз по сто. Дзвонить батькам, а вони вже старі люди, не дуже добре себе почувають, живуть на одну пенсію, і так їм виказує все: «Ну це ж ваша внучка! Ну дайте нам ще трохи грошей, ви ж там щось відклали, я ж знаю, у вас гроші є!»
Потім Ольга передзвонює братові: «Ну і що, що ти вже давав грошей, я ж не в борг прошу, ти ж знаєш, мені віддавати нічим, а гроші дуже потрібні! Це ж твоя племінниця, ну не шкодуй грошей для малої дитини, ти ж не бідна людина, а я мати-одиначка, ти маєш мені допомагати!»
У нас з чоловіком Ольга теж брала в борг не один раз, в загальній сумі десь тисячі 3, віддати не поспішає, але ми і не квапимо її, розуміємо, що їй зараз нічим віддати. Мабуть, їй совісно далі брати, тому намагається взяти у тих, хто рідніший їй.
У неї рідна тітка вийшла заміж за чоловіка-підприємця, той тримає кілька крамниць з овочами, вона у неї намагається найбільше взяти, зі словами: «Я ж одиначка!». Чоловік тітки постійно привозить їй сумками овочі, хороші фрукти, м’ясо, молоко, але вона до нього з претензією – мовляв, не хлібом єдиним живе людина в наш час, мені гроші потрібні. Просить грошей на одяг, господарські дрібниці.
Ольга і нам гроші вже перестала віддавати, скаржиться, що немає. А мені її шкода, шкода дитини. Мій чоловік каже, щоб я більше не ходила до неї, не допомагала нічим, бо вона людина невдячна. Ольга вже декілька днів мені телефонує, я не беру телефон, бо знаю, що вона щось буде просити. Тепер навіть не знаю, що сказати на вулиці Ользі, коли зустріну її. І чоловіка розумію, і подругу шкода.
Фото ілюстративне.
