Моя мама няньчить чужих онуків, а про своїх рідних не пам’ятає зовсім. Через це у нас з нею дуже прохолодні стосунки, просто не знаю, як так можна.
Оскільки мама так себе поводить, то я вирішила, що моєю родиною буде мій чоловік і мої діти, і більше нікого нам не треба.
Просто треба змиритися з тим, що для мами ми стали чужими, навіть свекри зараз для мене ближчі, ніж вона.
Я закінчила школу, стала студенткою, і в цей час моя мама вдруге вийшла заміж. Її обранець теж мав двох дітей.
Я не була проти, адже мама залишилася сама, то ж я подумала, що добре, якщо біля неї буде близька людина.
Дядько Петро, мамин чоловік, через якийсь час умовив її переїхати в село. Свіже повітря, свій сад-город, затишний будиночок.
Вони вирішили, що так їм буде спокійніше і зручніше, а я не мала нічого проти, аби лише мамі було добре.
Для здійснення мрії свого чоловіка мама продала нашу квартиру, частину грошей віддала мені, частину вклала у покупку дому.
Коли я виходила заміж, мама з дядьком Петром на моє весілля приїхали, але як звичайні гості. Ніякої участі в організації весілля вони не брали.
В подарунок від них я отримала в конверті 300 доларів, і все. Якщо чесно, то я сподівалася на більшу допомогу з маминої сторони.
Коли її чоловік говорив тост, він напівжартома попередив, що коли народяться діти, на їхню допомогу сильно не розраховувати.
Таким чином він натякнув, що їм хочеться пожити для себе.
З тих накопичень, які у нас були, ми змогли купити собі лише невелику однокімнатну квартиру.
На той час нам і цього було достатньо, але зараз у нас двоє дітей, і розміститися всім на такій невеликій житлоплощі стало складніше. Чоловік на роботі, я вдома з двома маленькими дітьми.
Я не раз телефонувала мамі, казала, що я не проти приїхати до неї з дітьми на кілька днів, але мама не підтримувала цю ідею.
Якщо мені було необхідно поїхати кудись, залишити дітей на бабусю було просто неможливо. Її чоловік відразу ж нагадував про те, що він нас попереджав.
Приблизно в той же час, що й у нас, діти дядька Петра теж подарували йому онуків.
І ось із ними ситуація зовсім інша. З самого народження вони довго проводять час у дідуся. Моя мама няньчить їх як рідних.
Дідусь теж постійно гуляє з ними. Зараз діти вже підросли і з ними не так складно.
А мені дуже прикро за своїх дітей.
Виходить, що для чужих дітей, моя мама – рідна бабуся, а для своїх — просто бабуся, яку вони бачать раз в рік по великих святах.
На одних онуків у них є час, а на моїх – немає!
Нещодавно ми були в гостях у мами, і відчули дуже велику різницю у ставленні до нас і до дітей дядька Петра. Ми почувалися як чужі люди.
Боюся, що незабаром мої діти теж почнуть розуміти, що це не справедливо і почнуть ставити питання чому так. А що їм відповісти – я не знаю?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
