Прикро, але моя свекруха – дуже своєрідна жінка. У неї троє дітей, які вже давно народили їй чимало онучат, але замість того, щоб якось їм допомагати, вона забагато уваги приділяє лише собі. Вона й досі омолоджується, хоча вже давно на пенсії. Фарбується і одягається так, що іноді це виглядає вже аж надто смішно. За плечима у неї два розлучення, після одного з якого вона стала щасливою власницею другої квартири. Зараз вона живе в будинку, який дістався їй від батьків і зустрічається з одним чоловіком, який на 5 років молодший за неї.
Другою квартирою вона ніколи не користувалася – а вирішила забрати її у свого колишнього чоловіка з принципу, усім тоді говорила, що це плата за її найкращі роки, які вона витратила на нього.
Коли її діти попросили у своєї матері продати цю нерухомість, і поділити гроші між ними, щоб був стартовий капітал на покупку житла для їх сімей, то свекруха залишилася дуже незадоволеною таким проханням, і навіть ображалася деякий час на них. Звинуватила їх у тому, що вони хочуть, щоб вона швидше покинула їх, і заявила що всі її діти виросли егоїстами.
Приблизно так само мати мого чоловіка реагує і на інші їхні прохання про матеріальну допомогу: згадує про те, що вже старенька, і каже, що діти самі вже повинні їй допомагати, нарікає на проблеми зі здоров’ям і скаржиться на життя, хоча, звичайно, ж в реальності у неї справи йдуть набагато краще.
Знаючи непростий характер матері чоловіка, ми з Іваном намагалися ніколи і ні про що її не просити. Але моя мама, яка з нею добре спілкується, якимось чином достукалася до її совісті, і вмовила її до того, щоб вона впустила нас з чоловіком пожити в її порожню квартиру, поки житло, яке ми придбали ще на стадії будівництва, не буде готове до переїзду, щоб ми перестали платити за оренду.
Спочатку свекруха робила вигляд, ніби вона рада нам допомогти, але потім показала своє справжнє обличчя. Вона буквально почала злитися на мене за те, що ми переїхали в її квартиру. Стабільно, раз в тиждень навідується до нас з перевіркою, і докоряє мені за кожну дрібницю, постійно вигадує, ніби ми їй щось поламали або зіпсували.
Що найприкріше в цій ситуації, то це те, що мати Івана дала нам зрозуміти те, що найбільше збитку її квартирі було нанесено нашими з чоловіком дітьми, але так як вона любить своїх онуків, то усі зауваження за їхні витівки отримую від неї я. З чоловіком та ж історія: вона йому ніколи ні в чому не докоряє, а мене через його провини тикає носом у всі кути. Я постійно у неї в усьому винна.
Звичайно, я розумію, що живу в її квартирі і зовсім не маю на неї прав, але все одно її поведінка мені зовсім неприємна. Вона ніби гірше ставитися стала до мене через те, що ми зайняли її квартиру, але я не розумію, чому вона так себе поводить, адже ця квартира все одно стояла, вона просто була замкнена? Невже невістка, яка вже подарувала їй двох онуків, і збирається народити третє дитятко, не гідна хоч крапельки поваги до себе? Що я зробила не так, щоб заслужити до себе таке ставлення?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – wikimapia.
