fbpx
Життєві історії
Моя донька з зятем святкували новосілля. Сидимо за столом, їмо, тут піднімається сваха: – Діти мої, ви такі молодці, вітаю вас, чудову квартиру купили. А донька моя Марина їй говорить: – Якби не мої мама з татом, не було б зараз ні квартири, ні новосілля ніякого. Син ваш для себе за сім років диван купити не зміг. Так що там диван, ковдри і то від батьків. Зять встав і почав при людях речі збирати: – Живіть у своїй цій квартирі самі. Набридли. Ноги моєї тут більше не буде. І пішов слідом за мамою

– Зовсім не знаю я, де б зараз цей Петро був, якби не одружився в свій час на нашій Марині! – обурюється пенсіонерка Галина Йосипівна. – Прийшов вже на все готове. Відмили його, одягли, на роботу влаштували в хорошу компанію, по блату, можна навіть так сказати. Так він навіть по блату не може кар’єру вже сам зробити. Люди, які пізніше за нього з вулиці прийшли, вже в начальниках сидять, а він на тому ж місці. А він сьомий рік все на тій же позиції і з тією самою ж зарплатою, яким там людям з першого дня пропонують. Це ще примудритися треба так працювати, слів немає просто в мене вже.

Галина Йосипівна з чоловіком дійсно багато роблять для сім’ї дочки: починаючи з того, що і весілля справили їм на свої гроші, і з роботою допомогли, і з дитиною постійно виручають, як тільки потрібна їхня допомога. Останньою крапкою стала велика сума грошей, вкладена тещею дочці та зятеві в нову двокімнатну квартиру для «молодих» – після того, як Марина відразу повідомила матері, що чекає на другу дитину.

– Гаразд з однією дитиною вони ще й ходили по якихось орендованих квартирах, але з двома – це вже у мене в голові не вкладається – міркує Галина Йосипівна. – Вони, звичайно, постійно говорили, що куплять самі. Але я бачу, що такими темпами вони і табуретку не куплять, вже мовчу про власне нормальне житло. Продали тут з чоловіком дещо, зібрали всі свої заощадження, вклалися, наших грошей було вісімдесят відсотків, доньки з зятем – двадцять. Ну а що робити тут нам? Потрібно ж якось допомагати своїм дітям.

Чекати, коли зять купить квартиру своїй сім’ї, можна було до його пенсії, вважає Галина Йосипівна. Вже така людина її зять, абсолютно не амбіційна. Працює за невелику зарплату, кар’єру не робить, підвищення не просить, ні на що не сподівається. Навіть пенсіонерам пенсію індексують, а Петро все отримує стільки ж, скільки і в перший день на роботі, і ні копійкою більше.

Ну правильно, щоб більше отримувати, треба старатися, потрапляти на очі начальству, придумувати щось нове, а Петрові нічого не треба. Він вчасно приходить, вчасно йде, працює від ранку до вечора, виконує всі обов’язки, отримує за роботу певну суму грошей, з яких більше половини до останнього часу віддавав за оренду, і у вус не дме.

Найсумніше, що матері його, схоже, теж все байдуже.

– Вона взагалі живе собі, як їй зручно! – розповідає про сваху Галина Йосипівна. – Вважає, що сина виростила, і більше нікому нічого не винна! З онуком ні дня не сиділа, дитина її не знає, називає на «ви». Ось така матуся! На весілля їм ні копійки не дала взагалі! Зате вела себе, як справжня господиня свята. Їла, частувалася, промови такі гарні говорила. Хотіла, мабуть, і на новосілля цей номер повторити. Але Марина встала і правильно їй все сказала, що думала про таку поведінку. Образився вони з сином, треба ж. Петро взагалі зібрав свої речі і до матері пішов.

Виявляється, на новосілля, яке спало на думку святкувати Петрові та Марині в двокімнатній квартирі, сталася справжня суперечка.

– Сидимо за столом, їмо, тут піднімається сваха, говорить тост! – розповідає Галина Йосипівна. – Мовляв, діти мої, ви такі молодці, вітаю вас, чудову квартиру купили. А Марина їй на ці слова прямо і відповіла – мовляв, Ольго Андріївно, якби не мої мама з татом, не було б зараз ні квартири, ні новосілля ніякого. Син ваш, говорить, для себе за сім років диван купити не зміг. Так що там диван, ковдри і то від батьків. Марина так і сказала, що якби не мої мама з татом, напевно, спали б ми на підлозі або зовсім на вокзалі з дітьми.

Сваха, звичайно, заметушилася, адже чути таке про свого сина за накритим столом не дуже приємно разом з людьми. І тут раптом встав зять, який і слова ніколи лишнього не скаже:

– Живіть, – каже, – у своїй цій квартирі самі! Набридли! Ноги моєї тут більше не буде!

– Ні, ну який молодець! – злиться тепер Галина Йосипівна. – Образився. Неправильно навколо нього хороводи водили, не з тим обличчям подарунки дарували йому, бачте. Дорікнути йому посміли, що він ніхто в свої роки. Хороша прибиральниця, якщо не лінується, і то заробляє більше ніж він. Добре отак чоловік влаштувався. А тепер взагалі привід знайшов – кинути дружину з двома дітьми. Молодець, що тут скажеш? Від мами своєї далеко не втік.

Мати Петра вважає, що саме теща розвалила сім’ю її сина? Краще вже не допомагати зовсім, ніж ось так.

А, можливо, в суперечці винна зовсім не теща? І як тепер знайти вихід з цієї ситуації? Важко сказати.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook