Мій чоловік покинув мене ще коли нашій донечці було 6 років, відтоді я жила сама і забезпечувала нас теж одна, бо чоловік навіть аліменти не давав. Працювала я вчителькою молодших класів, але після уроків не цуралася і підробітків. Щоразу, коли я думала про наше майбутнє, то розуміла, що мені треба хоч на кілька років кудись поїхати аби заробити доньці на придане а собі на старість.
Коли Оленка поступила в університет, я розрахувалася з роботи і подалася в Італію, там на мене вже чекала сусідка, яка обіцяла допомогти на перших порах. Я собі поставила за мету квартиру доньці купити, тому відкладала кожен євро, ні на що не витрачала, аби швидше здійснити свою мрію.
Поки Оленка закінчила університет, за п’ять років я зуміла назбирати на квартиру. Зробила там ремонт і віддала ключі доньці, коли та заміж виходила. Наступні п’ять років я працювала для себе, дуже хотіла свій будинок відремонтувати, навіть трохи добудувала, нарешті провела до хати воду, а то все життя відрами з криниці воду носила.
Моя донька постійно мене просила, щоб я поверталася додому, казала, що гроші не головне, а головне – здоров’я. Вони з чоловіком непогано заробляють, так що мене якщо що в біді не залишать. Та я хотіла ще трохи попрацювати, щоб собі на старість відкласти, аби в дітей не просити.
Та цього року влітку я повернулася, бо у мене внук народився, дочка наполягла, щоб я на хрестини приїхала. Я побула кілька днів вдома, донька оточила мене любов’ю і турботою, вони з дитиною до мене в село зараз переїхали, бо тут все ж зараз спокійніше, та й колясочкою в двір вийти погуляти в селі легше, ніж в місті з восьмого поверху спускатися, та й я поряд, якщо що – підкажу, допоможу.
Я думала повертатися в Італію ближче до зими, хотіла ще доньці трохи допомогти, але мої плани раптово змінилися. Як тільки я приїхала, пішла в неділю до церкви, а коли меса закінчилася, до мене підійшов мій давній знайомий Павло. Ми колись з ним зустрічалися у спільних знайомих, я знала, що Павло давно вдівець.
Після тої зустрічі ми з ним спілкуємося майже кожен день, Павло пропонує мені зійтися і жити разом, але дочка про це не знала, а я не знала, як їй про це розповісти, боялася, що вона мене не зрозуміє і осудить.
Та Оленка сама почала цю важку для мене розмову, запитала, чому я в неділю з церкви така сумна повертаюся. І я наважилася їй все розповісти, та відразу запевнила, що якщо вона проти, то я відповім відмовою. Павло мене кличе до себе, то ж звинуватити його в тому, що він заради житла мені пропонує одружитися, явно не можна.
Дочка спокійно вислухала мене, а далі і каже – і ти ще думаєш, ти ж все життя жила заради інших, тепер пора пожити і для себе.
Вона так радісно сприйняла новину, що я навіть не сподівалася. І ще наполягла на тому, щоб ми з Павлом жили у моєму будинку, бо навіщо ж я там такі ремонти поробила. А потім вона попросила в мене номер телефону Павла, подзвонила йому і запросила до нас на вечерю, будемо знайомитися ближче.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.