Успіхи моєї доньки мене дуже тішать, вона вже багато років сама на себе працює і непогано заробляє. А три роки тому у неї з’явився чоловік. Вони почали жити разом в квартирі доньки. Все добре, хлопець він ніби хороший, але мене непокоїть те, що вони не розписані, живуть у модному тепер цивільному шлюбі.
Нещодавно поїхали вони купувати телевізор і холодильник з цивільним чоловіком. Привезли додому, я прийшла подивитися. І тут мені на очі попали документи. Я аж присіла від того, що побачила; за нову техніку платила донька, а в документах про покупку значиться зять.
Донька вважає, що це дрібниця, тому що розлучатися вони не збираються, а чоловік весь такий позитивний, і думати про те, що платила вона, а в документах значиться він, не слід. Ось тільки воно завжди так – як що купують, то всюди він, він, він, він. Навіть машину брали удвох, а власник – він.
І начебто все добре, але ось мене це дуже непокоїть. Тому як якщо що, ні на що вона претендувати не зможе. Навіть на той самий телевізор. Тому як штампа в паспорті немає, і спільно нажитим майном покупки вважатися не будуть. Якщо що, власник – зять, і папірець про це відповідний є.
Розумний, в цілому, чоловік мій зять.
Я їй кажу – а що ж ти, сонце моє, таке дозволяєш? Це зараз все добре, а далі хто зна як воно буде. А вона у відповідь – я боюся меркантильною здатися, зараз всі жінки такі меркантильні, а я хочу бути іншою.
Як моя донька не розуміє, що так званий «цивільний шлюб» – це такий великий обман для наївних дівчаток, після якого вони залишаються біля розбитого корита.
Власне, офіційний шлюб має одну велику перевагу: якщо вже почали двоє людей жити разом, то свідоцтво про шлюб гарантує, що спільно нажите майно буде поділено.
Ділити його і в шлюбі нікому не хочеться, тому намагаються викрутитися – хто на маму що запише, хто на дідуся, мотивуючи це тим, що зарплату дружина на всякі дрібниці профукує, на їжу та інше, а він – чоловік, він – збирає.
А ось в цивільному співжитті і цього робити не треба. Тому – краса. Повторювала і буду повторювати, якщо почали жити з чоловіком, ніяких глобальних покупок «на нього» робити не можна, навіть якщо чоловік на вигляд надійний, як гора і ви в ньому ні на краплинку не сумніваєтеся.
Може не чоловік вас кине, а життя… таке теж буває. Моя знайома в п’ятдесят вісім років нормального чоловіка зустріла. Йому шістдесят три було. Видавець, весь позитивний такий. Вирішив разом жити, потім, як буде час – розписатися. Дачу вона продала, щоб його однокімнатну квартиру на спільну двокімнатну поміняти. Доросла жінка, з досвідом, багато чого бачила в житті.
Ні, він її не кинув, а не стало його, врятувати не встигли. А гроші на його банківському рахунку лежали.
– Як же так, Марино, – запитували ми. А Марина плакала, тому що щастя шкода, чоловіка шкода. І грошей теж шкода.
– Ну, я думала, що він подумає, що я йому не довіряю, образиться, – відповідала вона. А ось дітей цього чоловіка грошики Марини дуже обрадували. По суті він і не винен був, а он як вийшло…
Тому я і повчаю доньку: захищати власні матеріальні інтереси – не соромно. Нехай краще називають меркантильною, зате не доведеться, потім, рахувати, скільки втратила.
Фото ілюстративне – kp.
