Відколи мій брат Анатолій залишив свою сім’ю минуло 20 років.
Життя у нього з другою дружиною не склалося, але вже повернутися, до першої дружини Марини і двох дітей, він вже не міг.
Анатолій тоді вирішив для себе, що житиме для рідних людей, щоб через багато років, виправити свою помилку.
Брат мав гарну роботу, тому прийняв рішення відкладати гроші, щоб купити нерухомість своїм двом дітям: синові і доньці. Таким чином хотів забезпечити їх майбутній добробут, щоб знали, що батько думав завжди про них, не дивлячись ні на що.
А через 20 років Анатолій вперше з’явився до своїх дітей вже немолодим чоловіком. Він щиро вважав, що подарувавши дорослим дітям ключі від нової квартири, зможе отримати їх любов та турботу на старість, вони зрадіють такому коштовному подарунку і не залишать його.
Донька Ірина від квартири батька відмовилася відразу, сказала, що від чужої людини їй нічого не потрібно, вона з чоловіком й сама можуть себе добре забезпечити.
А син Дмитро квартиру взяв, але у відношенні до рідного батька зовсім нічого не змінилося. Ні він, ні його дружина, а тим паче діти, навіть й не згадували про нього після того.
На старості років мій брат залишився один, хоча й досі вважає, що все життя присвятив своїм дітям. Він так багато років працював для них, щосили хотів виправити помилку своєї молодості, але цього ніхто не оцінив.
А я навіть не знаю, що сказати йому. Я розумію трохи його дітей. Але хіба можна відмовитися від рідного батька?
Фото ілюстративне.