Мій брат – дуже добра людина, і на його доброті всі виїжджають. А мені його дуже шкода.
Я сама заробітчанка, в Італії я вже 20 років. А 12 років тому я і брата свого сюди забрала. У нього тоді важкий період був, він з дружиною розлучився, і залишився практично без нічого.
Іван жив з батьками своєї дружини, у нас кажуть – в приймах. У них донечка підростала, брат нею неабияк пишався, і дуже старався, щоб у неї все було.
Будинок величезний вони звели, і все за гроші Івана. Та коли дружина з ним розлучилася (бо знайшла собі іншого чоловіка), йому не дісталося нічого, оскільки все було записано на батьків невістки.
Тоді я і запропонувала брату, щоб їхав в Італію, і з часом він собі на житло заробить.
Роботу Іван знайшов швидко, влаштувався на будову, став непогано заробляти.
Я йому радила гроші складати, не витрачати, бо бачила, що він доньці постійно намагається допомогти.
4 роки тому племінниця заміж вийшла. Спочатку вона жила з своєю мамою, але потім між ними чорна кішка пробігла, і донька стала батькові в Італію телефонувати, і скаржитися на маму.
В результаті мій Іван, не порадившись навіть зі мною, дав всі гроші доньці, щоб вона будинок купила.
Вони домовилися, що в цьому домі житиме і Іван, коли повернеться.
Мені ця ідея з самого початку не сподобалася, я була переконана, що брат помилку зробив. Свою доньку він вже раз житлом забезпечив, адже все залишив дружині і доньці, коли йшов з дому.
Зараз брат трохи має проблеми із здоров’ям, і він вирішив повертатися додому. Доньці зателефонував, попередив, що приїде.
Та вона зовсім не зраділа, сказала, що у них вдома двоє маленьких дітей, і татові з ними важко буде.
Племінниця пропонує батькові залишитися в Італії ще на 3-4 роки, щоб собі хоча б на однокімнатну квартиру заробити.
Дивлюся я на брата, і так мені його шкода, що словами не передати. Він через свою доброту на старість не має і де притулитися, хоча все життя важко працював.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
