fbpx
Життєві історії
Мій брат Іван одружився і з нашої квартири з’їхав. Якийсь час вони з Світланою знімали житло, потім взяли іпотеку. І ось тут і виникло питання з приводу частки Івана в батьківській квартирі

У мене є два молодших брата, Іван і Роман. Ми всі народилися і дитинство провели в трикімнатній квартирі, отриманій ще дідусем, маминим батьком. Мама вийшла заміж, привела в цю трійку чоловіка, народила спочатку мене, а потім, через дванадцять років, одного за іншим двох синів. Дідуся з бабусею через якийсь час не стало, і в квартирі виявилися прописані п’ятеро – мати з батьком і троє дітей.

Потім за чиєюсь порадою батьки вирішили приватизувати квартиру. На той момент я була вже повнолітньою, а брати були ще дітьми. Чомусь батьки приватизували квартиру на нас трьох, дорослих. Не знаю навіть, що ними керувало. І як вони всі це провернули, теж не знаю. Мені взагалі було не до того, я в той момент виходила заміж, готувалася до весілля.

Мама сказала, що треба приїхати і підписати якісь папери по квартирі, я навіть питати не стала, які. Якби там була відмова від приватизації, підписала б і її. Я взагалі в ці питання тоді не вникала, просто підписала там, де мама сказала, і все. Навіть і не читала, по-моєму, у мене на той момент були турботи важливіші, як мені здавалося: сукня, фотограф, тамада. В результаті брати опинилися за бортом приватизації.

Сталося так, що у шлюбі я прожила недовго, років п’ять, потім з дитиною повернулася до батьків. Довгий час жили всі разом: в одній кімнаті я з дочкою, в другій – батьки, в третій – Іван з Романом.

Потім Іван одружився, з квартири з’їхав. Якийсь час вони з Світланою знімали квартиру, потім взяли іпотеку. І ось тут-то, мабуть, і виникло питання з приводу частки Івана в батьківській квартирі: батьки Світлани дали молодим якусь суму на початковий внесок, а наші батьки зробити щось подібне і не подумали. Невістка у своїх батьків єдина дитина, а нас у батьків аж троє.

У них допомогти Івану можливості особливої ​​не було. У них ще Роман до кінця не влаштований, про нього теж треба подумати. Зараз Роману двадцять п’ять років, і він дійсно ще не встав на ноги. Все шукає себе. Повчився вже в двох вузах і одному коледжі, жодного диплома не отримав, відслужив в армії. Намагався працювати, але без освіти це складно. Періодами живе з друзями, періодами у батьків.

І виходить, що батьки допомагають всім, крім Івана. Мені дитину виростили, житло надали, Роману вже яку освіту оплачують. І тільки Іван все сам. Точніше навіть, не стільки сам, скільки за допомогою батьків дружини. От невістка і вирішила, що це не справедливо! І брата в цьому постійно переконує.

Вони тебе в свій час з приватизації викреслили, позбавили частки, тоді як на старшу дочку частку оформили, – каже. Не було б питань, якби дітей всіх викреслили, а так виходить одним все, іншим нічого. Іди і скажи нехай виплачують тобі тепер п’яту частину вартості квартири грошима, або ти будеш подавати в суд на перегляд приватизації…

Світлана навіть юриста вже знайшла, який їй заявив, що це цілком реально, Івану відсудити свою частку від батьківської трійки.

Брат робить все, що вона скаже. Виплатити йому гроші ми зараз не зможемо, значить, суд… Я йому кажу, Іване, і навіщо тобі ця частка? Що ти з нею зможеш зробити? Від такої власності користі не буде, одні проблеми.

Але Іван каже, що квартира йому потрібна просто для того, щоб відновити справедливість.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page