Сергій – мій двоюрідний брат. Його мама, Тамара Іванівна, є рідною старшою сестрою мого тата. Сергій з дитинства приносив тітці немало клопотів.

Тато щиро намагався сестрі допомогти з вихованням Сергія, але тітка завжди захищала сина.

– Не треба, я сама, образиться і піде з дому! Я краще з ним лагідно сама поговорю, він же добрий хлопчик.

Ну, не треба, так не треба. Роки йшли, «добрий хлопчик» ріс. Вчитися він не пішов, працював теж без особливої охоти. Просто сидів на шиї мами. Тамара здавала квартиру, що дісталася їй від батьків, крутилася, навіть пішовши на пенсію не перестала працювати, тягнула сина.

– Мамо, – одного разу сказав Сергій, – попередь квартирантів, щоб з’їжджали через два тижні, я одружуся і там житиму.

Тітка так і сіла. Ні знайомства невістки з нею, ні весілля просто поставили перед фактом.

– Я хвилювалася, – розповідала Тамара Іванівна у нас на кухні, – кого ж він приведе, але ні, Тетяна така гарна дівчинка, сама приїжджа, мама її в селі живе з вищою освітою працює. Гарна невістка.

Тетяна справді була гарною, як вона звернула увагу на Сергія, ми не розуміли. Стали молоді жити у окремій квартирі. Перші роки два у Сергія з Тетяною начебто навіть і все було добре. Брат працював, Тетяна теж. Тітка була щаслива: одумався синок. Потім Тетяна зрозуміла, що чекає дитину. Відтоді все поступово змінилося.

– Як його навчити, – плакала Тамара, – дитина ж скоро буде, а його вдома цілодобово немає, роботу покинув.

Тітка бігала, шукала сина, повертала його до дружини, допомагала Тетяні матеріально, не вилазила із сім’ї невістки. Навіть після виписки Тетяну з донькою зустрічала Тамара Іванівна, коли Сергій пішов гуляти із друзями, відзначаючи щасливу подію – він став батьком. До онуки тітка прив’язалася трепетно: допомагала у всьому, приходила сидіти, прати, готувати, гуляти.

– Не лишай його, – умовляла вона Тетяну, – він одумається, ви ж нормально жили, все буде добре, почекай.

І невістка чекала: йти особливо нікуди, а свекруха краща за рідну маму.

– Та заради неї тільки й терплю, – ділилася зі мною дружина Сергія, – якби не Тамара Іванівна, давно б речі зібрала і до батьків поїхала, до своїх. Але шкода її, вона справді, як рідна мама, і дівчинку любить, як я її позбавлю внучки.

Зрозуміло, що Тамара Іванівна була золотою свекрухою, але як миритися з непрацюючим чоловіком, з відсутністю грошей та допомоги по дому, з його повною байдужістю до дитини та вічними друзями-приятелями?

Я цього не могла зрозуміти. Тетяна зізнавалася, що зберігає шлюб лише заради свекрухи. Звичайно довго так тягнутися не могло.

– Подає на розлучення Тетяна, збирається їхати, – тітка сиділа поникла, дивилася в стіну порожніми очима, – що робити? Забере онучку, сама поїде, а Сергій просто пропаде.

Дівчинці було вже три роки, Тетяна вийшла на роботу, але жити в столиці вона після розлучення не змогла б: винаймати житло та виховувати дитину було не по кишені. Допомогу від свекрухи в оренді житла вона приймати не хотіла: та зі своєю пенсією та підробітком залишилася б сама без копійки.

– А чого б тобі квартиру не залишити внучці з невісткою, – запропонував мій батько, – тоді й Тетяні не треба буде їхати, та й ти з онукою не розлучишся. А Сергій нехай повертається до тебе.

На мій погляд, це був найлогічніший варіант, квартира тітки, в якій проживав син із сім’єю, була, як і раніше, записана на неї. Тож невдячний син, який не зумів зберегти свій шлюб, міг би повернутися до люблячої мами.

– Як же так? Сергій буде проти! – щиро здивувалася тітка, – він уже звик жити самостійно, а тут до мами повернутися?

– Тамаро, – не витримала моя мама, – твій Сергій ніколи самостійно і не жив. І ось мені зараз стало цілком зрозуміло, що ти всі ці роки старалася не для добра внучки, а для комфорту свого сина! І не треба мені більше говорити, що ти прив’язана до Тетяни і до дівчинки!

Тамаро Іванівно образилася і пішла. Тетяна з донькою повернулася до батьків в село. А Сергій живе окремо від мами, але із задоволенням приймає від неї продукти та гроші.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.