– Останнім часом мені всі знайомі та близькі люди говорять – квартиру свою, мовляв, між дочками порівну поділи своїми потрібно, щоб в кінці ніхто з них не ображався і між собою вони не сперечалися, щоб і надалі мирно та дружно жили між собою, – скаржиться якось моя рідна тітка Оксана. – А я думаю: порівну – це значить ні тій, ні іншій. Та й як порівну, коли життєві обставини у них зовсім різні? У одної моєї донечки все є, а в іншої, крім цієї квартири, і жити ніде, у неї нічого немаєза душею.
Старша дочка Оксани Світлана багато років тому з немовлям на руках прийшла до батьків, розлучившись з чоловіком, який виявився зовсім нехорошою людиною, та так все життя і прожила з мамою і татом разом в одній квартирі, яка належала батькам.
Так, таке життя – з батьками – не цукор, і це, напевно, усі сучасні люди розуміють, аособливо ті, які жили разом з батьками. “Куди пішла, коли повернешся, хто це дзвонив тобі пізно ввечері, не ходи туди, нічого тобі там робити, сідай їж суп, навіщо це купила, скільки за це заплатила, чому так довго була і не брала телефон, коли тобі ми телефонували”.
Молодша сестра Тетяна, яка вийшла заміж, відразу покинула батьківський дім і спілкується з батьками в основному по телефону і то не кожен день, а коли має вільний час, його у не, і уявити собі не може, як це так ось – все життя виправдовуватися, підлаштовуватися, вислуховувати різного роду нотації, викручуватися за найменшу дрібницю, зважувати кожне своє слово і то і справа йти на компроміс щоразу з татом та мамою своєю.
Ні гостей покликати до себе, ні чоловіка, вибачте, привести в гості, ні самій кудись піти з подругами погуляти ввечері, скільки душа того бажає. Раз в рік з роботи прийдеш після гуляння, коли у когось день народження відмічали – уже проблема і нотації від батьків. У батьків своє уявлення про життя, моральні цінності, мода, правильне харчування, чистота житла і спосіб життя, і треба їм відповідати, а то батьки сумують і ображаються постійно, наче діти малі, чесне слово.
А потім ще у батьків починаються проблеми зі здоров’ям.
Поганий характер, який з роками тільки псується, все йде в гіршу сторону – і це ще добре, якщо люди похилого віку при цьому в своєму розумі і можуть дивитися за собою хоча б по мінімуму. І всі ці проблеми, звичайно, лягають на плечі проживаючої спільно з батьками старшої сестри. Хоча молодша поруч – дзвонить, цікавиться, шукає фахівців, допомагає грошима, відвідує батьків у стаціонарі, носить передачі – але це все не те.
Молодшій доньці Тетяні значно легше ніж сестрі – у неї чиста затишна квартирка, де не пахне нічим недобрим, відмінний розуміючий чоловік, і головне – свобода. Навіть провівши пів дня у батьків, вона повертається потім в своє життя.
Напевно, при такому розкладі – несправедливо молодшій доньці ще й претендувати на батьківське житло? Нехай квартира за всю працю, турботу і розуміння дістанеться старшій доньці, чи не так? Тим більше у молодшої доньки житло є своє. А старшій, якщо що, і йти нікуди зі своєю дитиною, нехай і дорослою вже, але все ж. І не заробити їй на квартиру самій ніколи в житті.
Втім, якщо чесно, то не так вже й погано старшій доньці Світлані жилося з батьками під одним дахом багато років, вигоду від спільного проживання з батьками старша сестра мала. З того самого моменту, як прийшла зі свого невдалого раннього шлюбу з дитиною в батьківську квартиру, у неї завжди за спиною була підтримка та допомога.
Старша дочка ніколи не боялася втратити роботу, наприклад. І дитину їй батьки практично виростили самі лише. І кашу вранці варили, і мили, і з садочка забирали, тому що мати працювала. Дитина старшої сестри не знала, що це таке, коли ніхто з сім’ї не прийшов на ранок святковий у дитячий садочок. І в школу бабуся бігала, і на гуртки водила, і уроки з онуком вчила, і вироби робила, і млинці на Масляну всьому класу пекла. Тому старший онук тепер для людей похилого віку – світло у віконці, ще б пак, виріс у них на руках. На відміну від онуків від молодшої дочки, які росли десь там. Молодша зі своїми погодками справлялася сама. Їй немає теж чого скаржитися, у неї чоловік, в крайньому випадку, ще свекруха завжди допомагала.
Молодша сестра Тетяна зі своїм чоловіком багато років платили кредит, тому її діти росли по садках та групи подовженого дня. Ніяких гуртків, крім шкільних, ніяких ранків і млинців на Масляну. Мати все життя як заведена – бігом в сад, бігом в магазин, бігом в хімчистку. Вічно запізнюючись, вічно виправдовуючись то перед начальством, то перед дитиною, яка так просила маму прийти на змагання, адже до всіх мами прийшли.
Тетяна багато років ночами варила обід на завтра, з п’яти-шести років залишала недужих дітей вдома самих, попросивши сусідку зрідка доглядати по можливості. Бабуся допомогти не могла, їй далеко їхати, та й внука старшої доньки зустріти зі школи буде нікому.
Молодша дочка Тетяна ніколи ні на що не претендувала, ніколи нікого ні про що не просила, навіть, якщо їй було дуже непросто самій, всі проблеми вирішувала сама з чоловіком. Хоча деколи доводилося ой як непросто їй, адже проблем і у самої вистачало.
А тепер, коли батьки старенькі і більше лежать в своїй кімнаті вже, бо робити нічого не можуть, молодша чесно ділить турботи з сестрою. Купує все, що потрібно, привозить продукти, везе батьків на своїй машині на консультації до фахівців та інше. Старша одна не впорається. У неї ні знайомств, ні автомобіля, ні грошей, ні рішучого характеру, а тільки не самостійний, якого в 20 років всюди треба за руку водити, як бабуся все життя робила.
А тепер матір з батьком не знають, як їм правильно вчинити. Залишити квартиру старшій доньці Світлані, бо вона залишиться на вулиці, адже у неї ні свого майна, ні даху над головою немає власного, чи поділити спадщину порівно між двома своїми доньками, але ж у молодшої доньки є все?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
