Ця зустріч була особливою, я дуже хвилювалася, чи сподобаюся я йому. Мені тридцять сім років. З Петром Петровичем я спілкуюся вже три роки. При зустрічі я ні разу не називала його на ім’я, а весь час казала «моє сонечко».
Потім цю людину я покохала всією душею, жила мріями про нього, просто обожнювала. У нас були романтичні зустрічі, він був дуже ніжним, уважним, люблячим. Постійно говорив, що любить, не може без мене, що ми будемо разом. Я була дуже щаслива, літала як на крилах, дякувала долі, що звела мене з ним. Бо моє сімейне життя не склалося – чоловікові була потрібна оковита. Джерело
Нічого хорошого не бачила, одні сварки, образи. А тут – така людина. Ну як було не закохатись?! На зустріч завжди приїздила в Кузнецовськ, бо у нього були старенькі батьки і він не міг надовго їх залишати. Я жертвувала своїм часом, сім’єю, і не просто їхала, а душею летіла туди. Не жаліла нічого, завжди везла йому гостинці, а на 40-річчя подарувала золотий кулончик з образом святого. Не було такого дня, щоб не відправила кілька SMS-повідомлень.
Він теж мені дарував ніжні слова, і теж ніколи не називав по імені, тільки «моя кицюня». «Кицюня, я дуже тебе люблю, ти у мене найдорожча за все на світі», – писав мені. Спілкувався з моїм старшим сином по телефону і обіцяв бути батьком, казав, що дуже мене любить і боїться втратити. Навіть із Польщі мені телефонував, просив, щоб я його чекала. Я його чекала завжди, але йому ніяк не виходило приїхати до мене.
Два з половиною роки у нас були прекрасні стосунки. Та настав той день, коли закінчилось все незрозуміло для мене і по цей час.
Залишилась в душі болюча рана, море сліз виплакано, півроку я лягаю і встаю з думкою про нього… А трапилось це так. Мені потрібна була фінансова допомога і я вирішила у нього позичити, а не взяти. Він погодився, сказав, що тисячу дасть, а іншу суму – займе. 16 січня я мала приїхати в Кузнецовськ. Ще 14 січня вдень він зателефонував, як нічого не трапилось, сказав: «Кицюня, до вечора». І на цьому – все. Більше він так і не дав про себе знати. Я два дні не знаходила місця, номер поза зоною був, думала, що з ним щось трапилось.
Бо не може бути, щоб моє сонечко так вчинило! Мене забрала «швидка» із серцевим нападом та нервовим зривом. Два тижні пробула в лікарні, і кожен день чекала на дзвінок, але телефон мовчав. Я ніяк не хотіла припустити думки, що це все – кінець стосункам. Я написала на адресу, яку він мені казав, але листи повернулися: «адресат не проживає за такою адресою». Це ще більше добило мене. Але я не проклинала його, не благала в Бога для нього покарання. Я кожен день прошу Господа, щоб Він йому простив і не карав, бо коли людину любиш по-справжньому, то зла не бажаєш. Але одного не розумію: як можна людські теплі, щирі стосунки проміняти на дві тисячі гривень?!
Хочу сказати – не все в житті продається! Я ж не жаліла нічого, ніколи, не пожаліла б і душі своєї. Вірила, кохала понад усе, дорожчої людини не було в мене. Думала, що нарешті і мені трапилась людина хороша, за всі мої страждання, які я пережила. Та не судилося. Дуже хочеться зустріти його і заглянути в очі: «Чи не мучить совість, що так вчинив?»
У нього залишилося від мене багато чого, а в мене від нього нічого – від подарунків я відмовлялась, бо не хотіла виглядати в його очах нахабою. Тільки раз за його гроші купила дитині спортивного костюма.
Але я ні в чому його не звинувачую. Я пробачила і прошу в Бога хоч ще раз зустріти його в подальшому житті. Але я сильна, я переживу, а він хай буде щасливий, але щоб на його долю випало таке випробування, щоб з ним так само повелись. Щоб він усвідомив, що підставив людину, котрій клявся у вірності і коханні. Я його люблю і буду любити, хоча важко усвідомлювати, що більше такого не буде. Любов складна штука, інколи любиш людину, навіть якщо вона того не варта.
Фото ілюстративне – ru.best-wallpaper.net.
