— Таїсіє, ти б краще якогось заспокоїлася трохи, перш ніж на своє подвір’я заходити! — гукнула від своєї хвіртки сусідка, важко опираючись на сапку.
— Це ще з якого дива, Софіє Степанівно? — Таїсія переклала в іншу руку важку полотняну торбу з розсадою помідорів, від якої вже заболіли пальці, і здивовано звела брови.
— А ти сама біжи та подивися, що там робиться! Твоя молода господиня такі порядки навела, поки ти тиждень у місті з онуками сиділа — аж гуде все! Майстри два дні грюкали, стовпи в землю забивали, залізом гримали, наче до чогось готуються!
Таїсія лише рукою сплеснула та легенько відмахнулася. Мало що там Валерії в голову спало?
Дівчина вона міська, вибаглива, може, захотіла нову альтанку збудувати, або гойдалку дерев’яну поставити, щоб увечері чай пити.
Тиждень тому син Роман телефонував, якось нерішуче м’явся в слухавку, щось белькотів про те, що Валерія хоче трохи впорядкувати подвір’я на свій лад.
Таїсія тоді сперечатися не стала, відповіла спокійно: «Нехай роблять, що заманеться, ділянка велика, п’ятнадцять соток, місця усім вистачить, аби лад був».
Вона повільно пішла сухою ґрунтовою дорогою, здуваючи пил із черевиків.
Історія з цією садибою розтягнулася на добрі п’ять років. Тоді вони разом із Романом вирішили скласти свої заощадження й купити простору ділянку під Васильковом.
Будувалися пліч-о-пліч, кожну цеглину через свої руки пропустили, кожен метр землі від бур’янів чистили.
Роман тоді ще ходив у неодружених, усю душу в цей дім укладав, кожну копійку з зарплати відкладав. А потім у його житті з’явилася Валерія — яскрава, гучна, з манікюром, який коштував як половина пенсії Таїсії.
Дівчина одразу порахувала, що дача створена виключно для відпочинку на свіжому повітрі, а не для «цих ваших бабусиних грядок з гноєм та мозолями».
Таїсія була жінкою мудрою і розважливою, у чужий монастир зі своїм статутом ніколи не лізла.
Віддала молодим усю праву половину садиби разом із новим двоповерховим котеджем: користуйтеся, смажте шашлики, засмагайте на шезлонгах, прохолоджуйтеся в затінку. Головне — теплицю з сортовими помідорами та полуничні грядки не чіпайте, це її віддушина.
Таїсія підійшла до своєї хвіртки, підняла очі й так і замерла на місці, ледве не випустивши з рук торбу.
Крізь залізні прути перед нею відкрився геть чужий, моторошний пейзаж. Замість звичного зеленого моріжка та широкого простору, який завжди радував око, ділянка була розрізана навпіл.
Просто посеред доглянутого газону, перетинаючи подвір’я, стирчав двометровий глухий паркан із темної бордової металочерепиці. Наче кривава рана на тілі землі.
Новий, блискучий під гарячим травневим сонцем паркан наглухо відрізав саму Таїсію від її ж власної скляної теплиці, криниці з джерельною водою та кущів смородини.
— Оце так новина. Оце так господарка, — стиха мовила жінка, відчуваючи, як в середині стає тісно.
Вона штовхнула хвіртку, зайшла на подвір’я і рішуче покрокувала до цієї залізної стіни. У суцільному металі темніла хвіртка. Таїсія смикнула за клямку.
Щось не виходило.
Робити нічого. Вона акуратно поставила пакет із розсадою на травичку під парканом, дістала з кишені важку зв’язку ключів і голосно, вимогливо загримала ними по бордовому профлисту.
Десь заходився дзвінким гавкотом маленький песик. Потім пролунали повільні кроки на високих підборах по гравійній доріжці.
Клацнула засувка, і в прорізі показалася Валерія.
Яскравий спортивний костюм, кросівки на грубій підошві, нафарбовані губи й абсолютно незадоволене обличчя.
Невістка вперла руки в боки й обвела свекруху довгим, зверхнім поглядом.
— І чого це ви тут гримаєте на все село, Таїсіє Петрівно? Людей лякаєте!
— А того гримаю, що до своїх кущів та до теплиці пройти не можу! — Таїсія вказала рукою на металеву стіну, від якої в повітря вже йшла гаряча хвиля нагрітого заліза. — Ви що це тут утворили без мого відома?
— Ваших кущів і вашої теплиці там більше немає, — із викликом кинула Валерія, навіть не думаючи відступати убік, щоб впустити свекруху.
— Це як розуміти, Валеріє? Ти взагалі тямиш, що говориш?
Невістка демонстративно поправила волосся й зверхньо посміхнулася.
— А ось так і розумійте! Ми з Романом вирішили остаточно відгородитися. У нас своя родина, свої особисті кордони, своя приватно-сімейна територія! Нам потрібен спокій, а не ваші вічні грядки перед очима!
— Чудово. Особисті кордони, кажеш, — Таїсія опанувала себе, глибоко вдихнула й подивилася дівчині прямо в очі, намагаючись говорити максимально спокійно. — Я повністю за кордони, але до чого тут паркан посеред мого городу?
— А до того! Я хочу по своєму подвір’ю у чому захочу ходити й не відчувати себе незручно серед чужих очей! — не вгамовувалася невістка, її щоки вкрилися червоними плямами від люті. — І щоб ваші подружки-пенсіонерки через тин до мене в тарілку не заглядали й не обговорювали, коли я встаю і що роблю!
— Та ходи як хочеш, мені яке діло? Але навіщо було паркан ставити прямо поперек моєї теплиці, перерізаючи її навпіл?!
— Потому що це наша земля! — підвищила голос Валерія, аж кури на сусідньому подвір’ї сполошилися. — Роман свою частку ділянки на мене переоформив ще минулого місяця! Зробив подарунок, дарчу оформив у нотаріуса! Тепер я тут повноправна господиня на половин вашої власності! Де хочу, там і ставлю паркан, це моя приватна власність!
Добре знана історія. Жіноча хитрість, яка завжди спрацьовує з м’якосердими чоловіками.
Спочатку: «Ой, Ромочко, нам потрібен свій затишний куточок, ми ж молоді, нам треба розвиватися», а потім: «Це все моє за законом, геть звідси».
Таїсія й раніше помічала, що син повністю піддався під вплив дружини — останнім часом він перетворився на безвольного виконавця чужих примх, який боявся власного слова мовити проти дружини.
Але щоб ось так, нахабно, без попередження відрізати рідну матір від води та від багаторічних посадок? Це вже переходило всі межі людської моралі.
— Валеріє, — примирливо, але з крижаною інтонацією почала Таїсія. — Родина родиною, але теплицю ми з батьком купували й ставили за наші власні, тяжко зароблені гроші. І криниця з водою, між іншим, теж на тому боці залишилася. Як я город поливати маю?
— Це ваші особисті проблеми! — дівчина гордо задерла підборіддя. — Викручуйтеся самі, як знаєте! Проводьте собі воду окремо, копайте свою криницю! І взагалі, цей ваш скляний парник мені увесь вид на зелений газон псує! Я вже майстрам завдаток дала, до вихідних вони його розібрати мають і вивезти на смітник. На тому місці буде чудова зона для барбекю та вуличний басейн!
Таїсія мовчки слухала цей потік зухвалості. Переконувати невістку зараз було марно — дівчина була впевнена у своїй абсолютній безкарності.
Зносити чуже майно — це вже не просто примха, це вже кричуще свавілля. Вона швидко оцінила очима вартість нового паркану. Довгий, високий, на масивному бетонному фундаменті.
Такий каприз коштував не один десяток тисяч гривень. Напевно, Роман знову вліз у борги або спустошив усі свої кредитні картки, аби тільки догодити молодій дружині.
— Значить, розібрати й вивезти до вихідних доручила? — перепитала Таисія без жодної емоції на обличчі.
— Так! І не треба мені тут свої права качати й сльози лити!
— А Роман де зараз? — спокійно поцікавилася свекруха.
— У будівельний гіпермаркет поїхав за вугіллям та шезлонгами! — відрізала Валерія. — Моя половина — що хочу, те й роблю. А якщо спробуєте ступити бодай крок на нашу територію — я викликаю поліцію за вторгнення на приватну власність! Затямте це собі!
— Кажуть, дві господині в одній хаті не уживаються, — роздумливо, ніби сама до себе, мовила Таїсія. — А ми, виходить, і на п’ятнадцяти сотках землі не помістилися. Ну що ж. Особисті кордони — то так особисті кордони. Нехай буде по-твоєму, невістко.
Таїсія не стала влаштовувати сварку, не розмахувала руками й не кричала на все село.
Вона повільно розвернулася, підняла з землі свою полотняну торбу з розсадою помідорів і спокійно пішла до свого невеликого літнього будиночка, який тулився на лівому боці садиби.
За її спиною зачинилася металева хвіртка, і клацнула засувка. Валерія явно святкувала свою першу «велику перемогу».
Таїсія зайшла до хати, поставила пакет із рослинами на дерев’яний стіл. Налила собі з глечика склянку холодної води, випила повільними, дрібними ковтками.
Серце калатало десь у горлі, але розум залишався дивовижно чистим.
На дурнів ображатися — тільки своє здоров’я псувати та тиск піднімати. У неї був куди кращий план, ніж просто гавкатися через залізну стіну.
Жінка вийшла на ґанок і попрямувала до старого цегляного сараю-прибудови.
Там, під дерев’яним навісом, розташовувався головний розподільчий електричний щиток та потужна автоматична насосна станція.
Коли вони тільки купували цю ділянку й починали будівництво, Таїсія, як колишній інженер, дуже розумно розмістила серце всіх комунікацій саме на своїй половині — ближче до дороги та головної лінії електропередач.
Вона відкрила масивний металевий ящик щитка. Усередині рівними рядами тумблерів світилися сучасні автомати.
Окремий рубильник відповідав за її будиночок. Окремий — за вуличне освітлення. І окремий, найпотужніший, від якого йшов товстий броньований кабель глибоко під землею прямо до новенького котеджу Романа та Валерії.
Сухий, виразний клацаючий звук пролунав у тиші сараю.
Тумблер опустився вниз.
Потім Таїсія нахилилася до водопровідної розводки.
Головна труба від глибокої свердловини йшла у великий акумулятор, а від нього розходилася на два масивних чавунних вентилі. Лівий — на город Таїсії. Правий — товста пластикова труба, що вела до котеджу молодих.
Таїсія з зусиллям повернула червоний вентиль до упору за годинниковою стрілкою. Перекрито наглухо.
Для більшої надійності вона дістала з полиці важкий амбарний замок із загартованої сталі.
Проділа його крізь спеціальні вушка на дверцятах розподільчого щитка і з гучним клацанням закрила. Ключ сховала глибоко в кишеню своєї робочої кофти.
Жила собі спокійно, нікого не чіпала, а тут раптом — приватна власність та особисті кордони.
Ну що ж, дівчино, ласкаво просимо до повного автономного життя!
Ближче до п’ятої години вечора на територію молодих почали з’їжджатися гості.
Таїсія сиділа на своїй веранді, спокійно чистила картоплю до вечері й спостерігала крізь невеличку щілину в паркані, як до половини Валерії підкотили два блискучі позашляховики.
З авто висипала гучна компанія. Загриміла сучасна музика з портативної колонки, пролунали радісні вигуки, дзвін скляних пляшок.
Роман, судячи з усього, привіз своїх міських друзів похизуватися оновленою дачею та посмажити м’ясо. Долітав дзвінкий смех якоїсь дівчини та товстий бас її супутника.
— Нічого собі, який газон зробили! — волав той самий бас. — Ну ви даєте! Справжній європейський маєток!
— А то! — гордо відказувала Валерія, розгулюючи подвір’ям. — У нас тепер власна автономна територія! Ніхто під ногами не плутається, ніхто не вчить жити! Назар, тягни м’ясо з багажника, зараз будемо смажити!
Минуло близько двадцяти хвилин. Музика раптово урвалася на найгучнішій ноті.
З-за паркану донеслися роздратовані крики Романа. А за мить — вимогливий і вже стривожений голос Валерії:
— Ромо, а що з музикою? Чому світло згасло? Ти холодильник перевірив?! У нас же там напої різні та морозиво розтане!
— Та немає світла ніде в хаті, — донісся розгублений голос сина. — Автомати в передпокої подивився — все включено, все в нормі. Може, на лінії якась аварія в селі?
— Яка ще аварія?! Ти на сусідів подивися, у них у вікнах світло горить, і в баби Софії ліхтар на стовпі світить!
Наступила коротка, важка пауза, а потім з-за залізного паркану вирвався такий вереск Валерії, що навіть птахи на деревах замовкли:
— І води в крані немає! Взагалі немає! Як це розуміти?! Я руки після вугілля помити не можу! Ромо, зроби що-небудь негайно!
Ще хвилини через п’ять у хвіртку Таїсії забарабанили з такою силою, наче туди стукали ногами.
Жінка неспішно відклала ножик, витерла руки об лляний фартух, підійшла до своєї брами й відсунула засув.
На порозі стояв Роман. Його обличчя було червоним, очі бігали.
За його спиною, як тінь, маячила Валерія — з лютим обличчям та забрудненими в сажі пальцями.
— Мамо, привіт, — Роман замявся, переступаючи з ноги на ногу, і опустив очі додолу.
— Здоровенький був, синку. Чого кличеш?
— Мамо, у вас світло є? А то у нас щось усе вирубилося одночасно. І вода з крана не тече, навіть не сичить. Я думав, може, пробки вибило на загальному щитку в сараї?
— Є світло, слава Богу, — миролюбно, з посмішкою відповіла Таїсія. — І вода є, слава Джерелу. Ось тільки-но розсаду полила, свіжою водою освіжила.
Вона демонстративно кивнула на гумовий шланг, з якого весело та дзвінко біг струмінь чистої води прямо під розлогий кущ смородини.
— А чому в нас немає?! — безцеремонно встряла Валерія, відпихнувши чоловіка плечем убік. — Що ви там натворили у себе в сараї?! Включіть негайно!
— Я? — Таїсія награно здивувалася й приклала руку до серця. — Боже збав, дитино, я нічого не творила! Я просто глибоко поважаю ваші особисті кордони! Як ти мені вранці сказала? «Зайдєш — розціню як прохід на приватну власність»! От я й сиджу на своїй половині, маю справу з картоплею, нікого не чіпаю, чужих кордонів не порушую.
— До чого тут кордони?! — остаточно спалахнула невістка, її голос перейшов на виск. — Воду включіть! У нас гості з міста приїхали, мені салат мити треба, м’ясо маринувати! Електрику дайте негайно!
— Не можу, мила моя, — Таїсія спокійно спиралася на одвірок хвіртки й склала руки. — У нас же тепер, як то кажуть, дві різні держави. Паркан високий стоїть? Стоїть. Земля твоя за подарунковою? Твоя. Тільки от яка халепа вийшла. Свердловина бурилася на мої гроші й на моїй ділянці. І договір із Київобленерго оформлений особисто на моє ім’я. Я за світло щомісяця зі своєї пенсії плачу, я насос купувала за власний кошт.
Роман розгублено кліпав очима, дивився то на матір, то на дружину.
— Мамо, ну ти чого починаєш? Який договір, які гроші? Ми ж одна родина!
— Були родиною, синку, поки твоя дружня половина не вирішила мене від моєї ж теплиці й від криниці залізним щитом відрізати, — з відчутною прохолодою в голосі мовила Таїсія. — Здоровий же хлопець, а йдеш на примхи недосвідченого дівчиська, як слухняне теля. Переоформив половину ділянки? Молодець, щедрий чоловік. Тільки от комунікації в твоє дарування ніяк не входили. Вони мої.
Валерія аж задихалася від обурення, її обличчя наливалося багрянцем.
— Це незаконно! Це шантаж! Ви не маєте жодного права залишати нас без води та світла! Ми за цей дім теж свої гроші вкладали!
— Ви вкладали у свій котедж, — спокійно поправила її свекруха. — А за світло, за насос і за дозвіл користуватися моєю свердловиною ви не платили жодної копійки. Тож тепер — повна незалежність! Викручуйтеся самі, як знаєте. Буріть свою власну свердловину метрів на п’ятдесят глибини. Ставте свій власний бетонний стовб, викликайте бригаду електриків, тягніть окремі дроти від головної траси. Усе робіть так, як личить справжнім, незалежним приватним власникам!
— Та ви хоч уявляєте, скільки зараз коштує свердловину пробурити?! — кричала Валерія. — Це ж десятки тисяч гривень! Це божевільні гроші!
— Отож-бо й воно, — зітхнула Таїсія. — Але я дивлюся, що й залізо на паркан нині теж не за копійки купували. Нічого, дівчинко, зекономите на чомусь іншому. На басейні, наприклад.
— Мам, ну включи рубильник, перед хлопцями ж соромно далі нікуди, — почав заводити свою жалісливу пісеньку Роман. — Ну переборщила Лєра трохи з цим парканом, ну з усіма буває таке, буває ж таке. Ми теплицю не чіпатимемо, чесне слово! Я сам її підремонтую!
— Твої б слова та Богові в вуха, синку. Але я вірити на слово більше не збираюся.
Таїсія навіть не поворухнулася.
— Значить так, молодь. Поки оця бордова ганьба стоїть поперек мого подвір’я — рубильник у сараї буде вимкнений. І замок на щитку висітиме міцно. Води не буде. Хочете шашлики смажити — мангал вам у допомогу, а руки вологі серветками витирайте. Дуже романтично, майже як на дикій природі!
— Та я на вас до суду подам! — закричала Валерія, отруйно звужуючи очі. — За самодіяльність!
— Подавай, моя люба, подавай, — посміхнулася Таїсія. — Тільки спочатку за свій рахунок викликай кадастрового інженера з міськради. Нехай він тобі з лінійкою пояснить, що твій новий паркан взагалі на півтора метра заліз на мою кадастрову територію. Я-то мовчала тільки через жалість до Романа, бо він мій син. Але раз у нас тепер така юридична грамотність пішла — будемо міряти все до міліметра, через суд і з штрафами!
Валерія відкрила рота, намагаючись знайти хоч якісь слова для відповіді, але тільки повітря ротом ловила, як риба на березі.
Роман пригнічено впився поглядом у землю, розуміючи, що мати абсолютно права і сперечатися далі марно.
— До побачення, діточки. Особисті кордони зачиняються на ніч.
Таїсія спокійно зачинила залізну хвіртку й надійно засунула важкий засов.
З того боку ще хвилин п’ятнадцять долітали істеричні вигуки невістки, тупіт ніг та винуваті виправдання сина.
А потім залунали здивовані голоси їхніх міських гостей. Хтось гучно обурювався, що даремно витратив бензин і приїхав у таку глушину, де навіть туалет без води не працює. За кілька хвилин зашурхотіли гравієм важкі шини. Автомобілі друзів один за одним завелися й розвернулися в бік Києва.
Свято «повної незалежності» та особистих кордонів було остаточно зіпсоване.
До наступних вихідних на садибі стало незвично світло, затишно та просторо.
Бордового профлиста більше не було. Лише свіжоперекопана земля темніла довгою смугою прямо перед неушкодженою, чистою скляною теплицею, на якій весело грали промені травневого сонця. Ані Романа, ані Валерії на дачі того дня не спостерігалося.
Софія Степанівна, зазираючи через свій низький дерев’яний штахетник, охоче охоче поділилася з Таїсією найсвіжішими сільськими новинами.
Виявляється, якісь похмурі вантажники два дні поспіль материлися на все село, викорчовуючи свіжозабетоновані залізні стовпи з землі, а потім акуратно складала бордові листи й вивозили їх на великій орендованій вантажівці.
Таїсія спокійно підійшла до свого сараю, відкрила щиток, дістала ключ із кишені домашньої кофти, зняла важкий замок і впевненим рухом підняла трифазний тумблер вгору.
Потім повільно повернула чавунний вентиль. Насосна станція в глибині сараю радісно й бадьоро загула, швидким темпом наганяючи робочий тиск у систему.
Жінка взяла свою улюблену зелену лійку, набрала повної чистої, прохолодної води й поважно пішла поливати молоді кущі помідорів.
Більше про «особисті кордони» та приватну власність Валерія у цьому домі ніколи не заїкалася. А мати тішилася, що вчинила мудро, коли не пішла на поступки, а показала відразу хто тут є головним.
