Мені 58 років, я живу в селі разом з дочкою і зятем. У нас все було добре, ми всі чудово ладнали, до тих пір, поки до мене не приїхав мій рідний брат. Відтоді зятя як підмінили, він заявив, що на цьому подвір’ї буде або він, або дядько Ігор, мій брат тобто.
Я давно вдова, дочку свою я ростила одна. Батьків теж давно не стало, тому підтримки ні від кого не було. Єдиний, хто час від часу мені допомагав, був мій старший рідний брат. Ігор тоді жив з своєю дружиною і дітьми в сусідньому районі, їздив на заробітки, гроші завжди були при ньому.
Він у мене зовсім не скупий, останню сорочку з себе віддасть. Якось, багато років тому, наближалося свято Миколая, а у мене ну зовсім не було грошей, щоб навіть шоколадку своїй дитині купити, не те, щоб дорогу ляльку, про яку вона мріяла.
І в той день на ринку я зустріла свого брата Ігоря, він з дружиною теж вибирали подарунки для дітей. Коли я побачила їхні повні сумки, ледь не заплакала, але стримано сказала, що теж шукаю щось для дочки.
Брат з виразу мого обличчя все зрозумів, і поки його дружина відволіклася, вибираючи черговий подарунок, Ігор непомітно всунув мені гроші. Посміхнувся, поцілував, і сказав, що все буде добре, бо я його улюблена сестричка.
І так було не раз, брат таємно від своєї жадібної дружини мені допомагав чим міг. Але потім він поїхав на заробітки, і звідти мені прислав листа, що не планує більше повертатися додому. З дружиною, з якою він прожив майже 20 років, він вирішив розлучитися.
Величезний будинок, який брат збудував, він залишив колишній дружині і дітям. А сам почав жити з іншою жінкою, значно молодшою за себе.
Скажу чесно, брата свого я не засуджувала, він і так занадто довго терпів свою жадібну і ласу до грошей дружину. А діти на той час вже були дорослі, він їх же не залишив без нічого, як-не-як, а будинок їм зостався.
Тим часом підросла і моя дочка, вона знайшла собі нареченого і привела зятя додому. Василь виявився хлопцем з характером, але руки мав золоті, все вміє зробити. То ж відколи зять прийшов до нас, я перестала втручатися в ведення господарства, усім керував зять.
Але дочка мене відразу попередила, що Василь на чуже горбатитися не буде. Щоб він почував себе повноправним господарем, я маю на них двох наш будинок переписати.
Я не бачила в цьому нічого поганого, тому саме так і зробила. Діти господарювали на славу, і розбудувалися, і подвір’я нарешті в порядок привели, так що мені біля них навіть дуже непогано живеться.
Проблеми прийшли звідки їх і не чекали. Мій брат важко захворів, і його молода дружина просто вигнала його з дому, попередньо забравши від нього все, що він заробив.
Ігор повернувся додому з пустими руками, до того ж, хворий. Колишня дружина разом з дочкою його навіть на поріг не пустили, чаю гарячого з дороги не дали.
Тоді брат приїхав до мене. Я відразу побачила, що стан у нього не вельми добрий, тому поклала його в лікарню. Потім брата виписали, оскільки йти йому нікуди, то я забрала його до себе.
Адже якщо розібратися, то будинок, в якому я живу, належав нашим з Ігорем батькам. Просто брат не претендував на спадщину, а в свій час все залишив мені.
Те, що тепер Ігор живе у нас, дуже не сподобалося моєму зятеві, який відчуває себе повноправним хазяїном. Він каже, що у Ігоря є свої діти, от нехай вони батька і приймають.
Але син, мій племінник, живе у своєї дружини, тому батька забрати до себе він не може. А дочка ж вигнала його, навіть в хату, яку він побудував, не пустила.
Зять наполягає на тому, щоб брат від нас кудись з’їжджав, каже, що інакше він від нас піде. Зрозуміло, дочка моя прийняла сторону свого чоловіка. А я просто не знаю, як мені в цій ситуації діяти. Ну не можу я вигнати на вулицю рідного брата, та ще й в такому стані. Тому просто не уявляю, що маю робити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
