У мене немає дітей, і це мене зараз дуже гнітить. Але я сама винна – треба було народжувати, а не слухати чоловіка.

Через те, що я бездітна, зараз мені настільки важко, що я і словами описати не можу. Наздогнало, називається. Але на людях я намагаюся не показувати свій душевний біль, багато хто навіть не уявляє, як мені важко, адже я не звикла скаржитися.

Зараз у мене є власний бізнес. Чоловік теж є. Здавалося б, живи та радій. Але я почуваюся нещасною. І все через те, що я не маю дітей.

Я виросла в багатій родині, мене повністю забезпечували батьки, тому заміж я не поспішала.

У 23 роки я зустріла Олега, ми з ним стали зустрічатися, а потім він зробив мені пропозицію. Так я вийшла заміж перший раз.

Але дуже швидко ми зрозуміли, у нас немає спільних інтересів, немає спільних планів на майбутнє, тому через 3 роки ми розійшлися, але і досі зберегли чудові стосунки.

Олег після того одружився ще раз, і у нього є дітки.

А я після розлучення знову стала жити для себе, адже я мала хорошу роботу, багато друзів, гроші. Про таке життя багато хто лише мріє.

В 33 роки я зустріла Михайла. Він був молодший за мене на кілька років, але різниця у віці мене не бентежила. Я закохалася в нього з першого погляду і зрозуміла, що це моя людина.

Ми одружилися, бо любили одне одного. Я хотіла народити дитину цього чоловіка, але Михайло просив почекати. Він був надто молодий для батьківства.

– Давай поживемо ще трохи для себе! – постійно говорив він.

Я вірила. Я не думала, що він взагалі не хоче дітей. Він не хотів ділити мою увагу з кимось, тому й вибрав таку позицію.

Час минав, вже й Михайлу було за 30, а він усе відкладав та відкладав.

Подруги радили мені схитрити і народити дитину, але я не хотіла будувати стосунки на брехні. Набагато приємніше, коли шлюб будується на довірі та взаєморозумінні.

І ось мені 45. Я розумію, що народити дитину вже не зможу. Я вирішила, що можна усиновити дитину, якщо така справа.

Коли я розповів про це чоловікові, він мене не підтримав, сказав, що такий варіант йому не підходить.

А я сама не могла прийняти таке важливе рішення, хоча фінансово від Михайла я не залежу від слова зовсім, навпаки, це він живе за мій рахунок. Він не працює і сидить на всьому готовому. Інколи мені здається, що я його мама.

Я дуже шкодую про те, що одразу не народила дитину. Мені потрібно було розлучитися з Михайлом давно, і шукати чоловіка, який поділяє мої сімейні цінності.

Зараз залишається лише ночами плакати в подушку та заглядати із заздрістю на чужих дітей на дитячих майданчиках.

Я дуже хочу відчути радість материнства. Але як? Як мені здійснити мрію?

Мабуть, настав час змиритися з тим, що більше цього ніколи не буде.

Стосунки у нас з чоловіком сильно погіршилися, ми з ним лаємося щодня, не здивуюся, незабаром він мене проміняє на більш перспективну супутницю. А я залишусь сама…

І як жити далі? Мене нічого не радує. Дітей немає, та й онуків не буде…

Натомість є примхливий чоловік, якому від мене лише гроші потрібні. Я ловлю себе на думці, що більше не люблю його.

З сумом усвідомлюю, що я втратила щось найцінніше у житті через чоловіка-егоїста. Я ніколи так і не почую слово “мама”, і від цього дуже сумно та гірко.

Не знаю, чи хтось мене зрозуміє, але мені просто було дуже потрібно вилити комусь свою душу.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.