fbpx

Мені 45 років, у мене все добре, я багата, забезпечена, але не щаслива. В житті я зробила помилку, про яку я дуже шкодую, і якби можна було все повернути, то я б ніколи не припускалася колишніх помилок. Можна сказати, одне фатальне рішення перекреслило все моє життя

У мене немає дітей, і це мене зараз дуже гнітить. Але я сама винна – треба було народжувати, а не слухати чоловіка.

Через те, що я бездітна, зараз мені настільки важко, що я і словами описати не можу. Наздогнало, називається. Але на людях я намагаюся не показувати свій душевний біль, багато хто навіть не уявляє, як мені важко, адже я не звикла скаржитися.

Зараз у мене є власний бізнес. Чоловік теж є. Здавалося б, живи та радій. Але я почуваюся нещасною. І все через те, що я не маю дітей.

Я виросла в багатій родині, мене повністю забезпечували батьки, тому заміж я не поспішала.

У 23 роки я зустріла Олега, ми з ним стали зустрічатися, а потім він зробив мені пропозицію. Так я вийшла заміж перший раз.

Але дуже швидко ми зрозуміли, у нас немає спільних інтересів, немає спільних планів на майбутнє, тому через 3 роки ми розійшлися, але і досі зберегли чудові стосунки.

Олег після того одружився ще раз, і у нього є дітки.

А я після розлучення знову стала жити для себе, адже я мала хорошу роботу, багато друзів, гроші. Про таке життя багато хто лише мріє.

В 33 роки я зустріла Михайла. Він був молодший за мене на кілька років, але різниця у віці мене не бентежила. Я закохалася в нього з першого погляду і зрозуміла, що це моя людина.

Ми одружилися, бо любили одне одного. Я хотіла народити дитину цього чоловіка, але Михайло просив почекати. Він був надто молодий для батьківства.

– Давай поживемо ще трохи для себе! – постійно говорив він.

Я вірила. Я не думала, що він взагалі не хоче дітей. Він не хотів ділити мою увагу з кимось, тому й вибрав таку позицію.

Час минав, вже й Михайлу було за 30, а він усе відкладав та відкладав.

Подруги радили мені схитрити і народити дитину, але я не хотіла будувати стосунки на брехні. Набагато приємніше, коли шлюб будується на довірі та взаєморозумінні.

І ось мені 45. Я розумію, що народити дитину вже не зможу. Я вирішила, що можна усиновити дитину, якщо така справа.

Коли я розповів про це чоловікові, він мене не підтримав, сказав, що такий варіант йому не підходить.

А я сама не могла прийняти таке важливе рішення, хоча фінансово від Михайла я не залежу від слова зовсім, навпаки, це він живе за мій рахунок. Він не працює і сидить на всьому готовому. Інколи мені здається, що я його мама.

Я дуже шкодую про те, що одразу не народила дитину. Мені потрібно було розлучитися з Михайлом давно, і шукати чоловіка, який поділяє мої сімейні цінності.

Зараз залишається лише ночами плакати в подушку та заглядати із заздрістю на чужих дітей на дитячих майданчиках.

Я дуже хочу відчути радість материнства. Але як? Як мені здійснити мрію?

Мабуть, настав час змиритися з тим, що більше цього ніколи не буде.

Стосунки у нас з чоловіком сильно погіршилися, ми з ним лаємося щодня, не здивуюся, незабаром він мене проміняє на більш перспективну супутницю. А я залишусь сама…

І як жити далі? Мене нічого не радує. Дітей немає, та й онуків не буде…

Натомість є примхливий чоловік, якому від мене лише гроші потрібні. Я ловлю себе на думці, що більше не люблю його.

З сумом усвідомлюю, що я втратила щось найцінніше у житті через чоловіка-егоїста. Я ніколи так і не почую слово “мама”, і від цього дуже сумно та гірко.

Не знаю, чи хтось мене зрозуміє, але мені просто було дуже потрібно вилити комусь свою душу.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page