Маючи двох дочок за кордоном, одну в Америці, а іншу в Іспанії, я була змушена і сама стати заробітчанкою, бо ні одна дочка, ні друга не мали бажання мені допомагати фінансово.
Спочатку я у них нічого не просила, я працювала на роботі, отримувала нехай і невелику, але щомісячну зарплату, і мені на життя вистачало.
Але пів року тому я залишилася без роботи, а до пенсії ще два роки. Я шукала підробітки, адже треба було за щось жити, комунальні послуги сплачувати, харчуватися. Важко мені було дуже, і дві мої доньки про це знали, та за 6 місяців жодна з них і 100 доларів чи євро не передала.
Коли я ростила своїх дітей, то сподівалася, що матиму від них неабияку підтримку в майбутньому. Дві донечки: Вікторія і Тетянка були моєю гордістю, вони добре вчилися в школі, я ними неабияк пишалася. Обидві вони закінчили університет, я усіх сил приклала до того, щоб вони мали вищу освіту.
Моя старша дочка Вікторія ще будучи студенткою познайомилася з хлопцем з Іспанії, але він був українець, просто рано виїхав туди з батьками. Вони спочатку між собою переписувалися, телефонували одне одному, але потім, не встигла Віка і диплом отримати, як Артем приїхав по неї, вони розписалися, і він забрав її до себе в Іспанію.
Молодша, Тетяна, вийшла заміж і стала жити разом зі мною в нашій двокімнатній квартирі. Спочатку все було добре, але потім молодята стали все частіше сперечатися. Коли я дочку запитала, чому вони так часто з’ясовують стосунки, то Тетяна мені відповіла, що це все через мене, бо я своїх дітей житлом не забезпечила.
Закінчилось все тим, що дочка розлучилася з чоловіком, а потім заявила нам, що вона їде в Америку. Виявляється, вона постійно грала в Грін Карту, і таки виграла.
Ні мене, ні свого колишнього чоловіка вона не стала нічого питати, просто поставила нас перед фактом, що вона їде і не скоро повернеться.
Мені залишилося лише змиритися, а що я могла зробити? Я працювала тоді, і сподівалася, що якось проживу.
– Та ти маєш радіти за своїх дочок, що у них все так гарно склалося, обидві за кордоном, допоможуть тобі якщо що, – заспокоювала мене сусідка.
Так, маючи двох дітей, я залишилася одна на цьому світі. Старша донька мені рідко телефонувала, бо вона завжди каже, що багато працює, адже вони з чоловіком взяли будинок під виплату. А молодша через різницю в часі теж не може ніколи нормально зі мною поговорити.
Та коли я втратила роботу і в мене почалися фінансові проблеми, я наважилася сама зателефонувати донькам і попросити у них допомогу.
– Вибач, мамо, у нас грошей немає, ми з виплачуємо величезний кредит, – каже мені старша донька. – Ти попроси у Тетяни, вона одна, і до того ж, в Америці значно більші заробітки ніж тут, в Іспанії.
Набрала я і молодшу доньку, Тетяна слухавку не взяла, тоді я написала їй повідомлення, в якому попросила фінансової підтримки, пояснила всю ситуацію.
Тетяна мені перетелефонувала і сказала, що у неї зараз зайвих грошей немає, вона квартиру орендує дорогу, їй самій ледве на все вистачає.
– Не можу, пробач, мамо. Я ще сама на ноги не стала, – каже.
Пішла я ввечері до сусідки, і так мені себе шкода стало, що я аж розплакалася. А вона мені і каже:
– А чого ти сама вдома сидиш? Збирайся, і теж їдь за кордон.
– До дочок?
– Та чого до дочок? Вони вже показали, наскільки ти їм потрібна. В Італію їдь, будеш непогано заробляти, за кілька років забезпечиш собі комфортну старість.
Сусідка мене переконала, що для мене це найкращий варіант, навіть позичила гроші на дорогу і на перший час, а також познайомила мене з своєю подругою, яка вже давно заробітчанка, і яка мене зустріла в Римі.
Знайшли мені роботу бадантки, і я стала працювати. Важко було, бо мови не знала, тому треба було ночами читати словник, а вдень я працювала.
Отримала я першу зарплату і трохи заспокоїлася, бо зрозуміла, що за такі гроші можна трохи і піднапрягтись. Я собі вирішила, що довго в Італії не буду, зароблю собі на старість трохи і додому попернуся.
Але мої дочки як зрозуміли, що у мене тепер є зайва тисяча євро, то стали наполягати, що я маю їм допомогти, бо їм важко на чужині, а я їм нічого не дала. Вони між собою поговорили і вирішили, що я маю їм давати щомісяця по 500 євро.
Я відмовилася, сказала, що цього не буде. Гроші я приїхала для себе заробляти.
На жаль, діти мене не зрозуміли, і мені довелося почути про себе багато неприємних речей від них, тепер я у них погана мама, яка не допомагала ні тоді, коли не мала такої змоги, ні зараз, коли вже можу їх фінансово підтримати.
Дочки настільки образилися, що навіть мені не телефонують, а я щиро не розумію, що я зробила не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.