– Марино, ти де? Я приїхала, а тебе вдома нема, – моя молодша сестра Тетяна ніколи не вирізнялася вишуканістю манер і ввічливим спілкуванням, тому вона без зайвого вступу відразу з претензій і почала.
– Я в парку, з дитиною гуляю, – кажу. – А чого ти питаєш, що сталося?
– Це я у тебе хотіла запитати, що сталося? Я не можу відчинити двері своїм ключем? – заявила мені сестра.
– Яким ще своїм ключем? Це моя квартира, – кажу я їй, і вже починаю нервувати.
– Квартира мамина взагалі то. Давай приїжджай, і будемо розбиратися, – спокійно каже Тетяна.
Через 15 хвилин я була вже на 8-му поверсі. Біля дверей моєї квартири на валізах сиділа сестра.
– Ну де ти була? Чого так довго? – накинулася на мене вона.
– Тетяно, тихіше, дитину розбудиш. Проходь, – в моєму голосі відчувалося неабияке хвилювання, бо я розуміла, що картина, яку я побачила біля своїх дверей, нічого доброго мені не віщує.
Я поставила свою трирічну донечку в колиску в дитячу кімнату, зачинила двері і пішла до сестри на кухню.
– Марино, я від чоловіка пішла. Тому поживу трохи тут, – каже мені Тетяна.
– Як це ти тут поживеш? Це моя квартира, і у мене сім’я, чоловік, дитина маленька, куди ще й ти? – розгублено питаю.
– Та ні, квартира наша, і я тут житиму. Кажи, де я маю спати? – Тетяна почала розкладати свої речі.
Я показала їй на диван на кухні, а вона скривилася, що там спати не буде. Та вибору у неї не було, бо квартира двокімнатна, в одній кімнаті я з чоловіком, а в іншій – дитина.
– Ви можете дитину до себе в кімнату забрати, – заявила Тетяна.
– Максиму треба виспатися, він зранку на роботу встає, – пояснила я неможливість цього плану Тетяні. Їй довелося змиритися з тим, що її місце – на кухні.
Я передбачала, що така ситуація може виникнути, але поклалася на порядність сестри. Очевидно, що не варто було, і тепер я зрозуміла.
Нас з Тетяною мама ростила одна, жили ми в двокімнатній квартирі. Ми з сестрою після закінчення школи обоє поїхали в обласний центр вчитися, і мама на кілька років залишилася одна.
Потім я повернулася, бо вийшла заміж. Довго жити разом з мамою не вийшло, бо, на жаль, мами раптово не стало. Ми з сестрою стали спадкоємцями – мамина квартира стала належати нам обом.
– Я додому повертатися не збираюся, тому можеш викупити мою частку, – заявила мені якось Тетяна.
Вона зустрічалася з хлопцем, вирішили жити разом, і сестра захотіла, щоб я заплатила їй гроші за її половину – тоді вся квартира буде моя, а вона зможе скластися з нареченим, і купити спільне житло.
Рішення мені видалося логічним, жити в одній квартирі ми і так не змогли б. Але була одна проблема – у нас з чоловіком не було грошей, щоб заплатити Тетяні. Довелося взяти доволі великий кредит, щоб розрахуватися з сестрою. Але і цього не вистачило.
Ми дали Тетяні 75% суми, і домовилися, що решту віддамо за рік поступово. Сестра погодилася, але заявила, що документи ми оформимо лише тоді, як вона отримає всю суму.
Тетяна забрала гроші і вклала їх у спільну з майбутнім чоловіком квартиру. А вже потім вони розписалися.
Сімейне життя у сестри не вийшло, і коли вона вирішила піти від чоловіка, то виявилося, що квартира записана на її чоловіка як дошлюбна власність, а сестрі нічого не належить.
Тому вона з кількома валізами, в які вмістилося все її життя, і прийшла до мене. Тетяна щиро вважає, що ця квартира і її також.
От що мені тепер робити? Кілька днів проживання з сестрою перетворилися на щось нестерпне – чоловік злиться, бо йому не комфортно, коли вдома чужа людина. Тетяна злиться, що їй зранку спати не дають, адже всі йдуть на кухню, і дитина моя їй заважає.
Я вже просто не витримую, розумію, що так не довго і до того, що через сестру моя сім’я розпадеться. Але що мені робити – я просто не уявляю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
