– Не ображайся, Марино, але тебе всі тут жадібною називають. Ну не можна так. Як це собі каву за півтора євро шкодувати? Чи ти думаєш, ми тут не помітили, як ти на собі економиш? – зауважила Ольга, подруга Марини, така ж заробітчанка.
– Та я не шкодую, просто не люблю, – пробувала хоч щось сказати Марина, але Ольга їй не повірила.
– Не вигадуй, тут всі каву люблять. А от себе ти точно не любиш, якщо так робиш, – каже.
Дві жінки сиділи в парку на Ребібії, то була неділя, їхній законний вихідний, і вони разом з іншими заробітчанками тут збираються, щоб поговорити.
Ольга – заробітчанка зі стажем, вже 20 років в Італії. А Марина всього три. Каже, що приїхала сюди ненадовго – заробить синові на квартиру і відразу додому. Дуже боїться чоловіка втратити, якого сильно любить.
– Ти знаєш, Ольго, який він у мене красень? Ми ж ним вже 23 роки разом, а я досі його люблю як вперше, – зітхає Марина і показує подрузі фото, де вони з чоловіком разом.
– Гарна пара, – визнала Ольга. – А чого ж ти поїхала, якщо аж так любиш свого чоловіка? – питає.
– Бо і сина люблю. Він університет закінчує, я йому квартиру хочу купити, бо до нас з чоловіком в село він точно не повернеться. Ігор наш на юриста вивчився, вже навіть в одній фірмі підпрацьовує, йому це дуже подобається. А поки він сам на квартиру заробить, то мине чимало часу, а так я йому допоможу на старті і все добре буде.
Ольга посміхнулася:
– Всі ми тут, щоб своїм дітям допомогти, і це правильно. Тільки, Маринко, про себе забувати не можна, і добру каву випити, коли ти в Римі живеш – то святе. І тістечко собі купи, он в магазині поряд з парком які смачні продаються!
Марина розуміла, що Ольга правду каже, але ні каву, ні тим більше тістечко вона собі не купила, бо і справді економила, хотіла якомога швидше грошей на квартиру назбирати і додому повернутися.
За три роки, при умові жорсткої економії, Марина зібрала необхідну суму для покупки квартири, і зібралася їхати додому, щоб зробити синові сюрприз.
– Марино, ще одну заробітчанську помилку робиш! Скажи чоловікові, що приїдеш. Ніхто додому без попередження не їде, – повчає Ольга.
Та Марина і в цьому питанні не стала слухати свою старшу більш досвідчену подругу. Нічого нікому не сказавши, вона зібралася і поїхала додому, а вдома її чекав сюрприз.
– Тарасе, тут до нас гості, – окликнула жінка чоловіка, коли побачила Марину з сумками у них на подвір’ї.
У Марини сумки з рук випали, коли вона у себе вдома побачила незнайомку у своєму халаті і в своїх тапочках.
– Хто ця жінка і що вона тут робить? – запитала.
– Це Юля. І вона зараз піде, не хвилюйся, – спокійно відповів Тарас.
Незнайомка і справді стала збиратися, а Марина стояла як вкопана, не могла з місця зрушити, поки Тарас не підійшов і не почав заносити сумки до хати.
– Хоч би каву подарувала, – зухвало зміряла Марину Юля, проходячи повз.
– Яку ще каву? За що? – перепитала обурена і геть спантеличена Марина.
– За те, що я за твоїм чоловіком доглядала, поки тебе не було, – нахабно посміхнулася.
Юля таки вступилася, а Тарас став кликати дружину до хати.
– Зробиш вигляд, що нічого не бачила. Так для всіх буде краще, – попередив Тарас.
Марина думала, що зможе зробити так, як сказав чоловік, хоче на душі їй було так погано, як ще ніколи в житті.
Вона зайнялася пошуком квартири, намагалася не думати про зраду і підлість, але не могла – куди ходила, там плакала.
Одного разу син помітив сльози на очах у матері, і став питати, в чому справа. Вона довго не хотіла йому нічого говорити, а потім таки не втрималася, розридалася, і розповіла, як її вдома інша жінка зустрічала, і як батько себе повів.
– Мамо, розлучайся, – раптом неочікувано сказав син. – Я давно знаю про цю Юлю, і не раз просив батька одуматися, та він геть сором втратив.
Дорослий син обійняв матір:
– Не хвилюйся, рідненька, я не дам тебе скривдити, – каже. – Ще одну новину маю для тебе. Я одружуватися буду. У моєї нареченої є квартира, в ній ми і жити будемо. А ти, мамо, собі квартиру купи, щоб жити окремо. Хоча… я тут ще дещо придумав.
Марина зробила як порадив син – собі купила квартиру, а з невірним чоловіком розлучилася. Тепер нехай спокійно живе з своєю Юлькою. От тільки де? Син допоміг матері відсудити у батька половину їхнього будинку. Віддати Марині її частку грошима Тарас не зміг, тому довелося продавати будинок.
За отримані гроші Марина купила синові машину. А Тарас шукає дешеве житло, яке зможе придбати за те, що йому залишилося.
Тепер в своїй квартирі Марина живе як справжня синьйора, син мамі навіть кавоварку купив, то вона вдома надолужує втрачене.
А Тарас купив старий напіврозвалений будинок і оселився в ньому сам, в такі умови Юля не захотіла переїжджати.
В цій історії кожен отримав те, на що заслужив. Чи не так?
А як ви гадаєте, Марина все правильно зробила, чи таки треба було зробити вигляд, що нічого не сталося?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
