Марія вважає так: якщо невістка про допомогу не просить, значить – не треба. Тому до онука приходить дуже рідко, за пів року бачила дитину всього три рази. А ось її подруга Ярослава зробила все навпаки – після народження внучки практично поселилася у доньки

– Довелося на старості років шукати собі нову подругу! – зітхає сусідка-пенсіонерка Марія Петрівна. – Славочку мою тепер не витягнути нікуди. Вона ж – бабуся!

Марія і Ярослава дружили з юності: вони народили дітей в один день, одна сина, друга дочку. Після цього так і повелося: разом гуляли з колясками, разом відвели дітей в школу, в один рік розлучилися з чоловіками. За матеріалами.

Після того, як обидві вийшли на пенсію, спілкування стало ще активнішим: жінки постійно телефонували зустрічалися, підтримували одна одну, обов’язково раз в тиждень відвідували сауну і басейн, частенько вибиралися на виставки і в театри. А потім дочка Ярослави вийшла заміж, народила внучку, і спілкування подруг якось само по собі припинилося.

Молоді – дочка з чоловіком, начебто, живуть окремо, але Ярослава від них не вилазить. Дні і ночі  «допомагає дочці з дитиною». То гуляти з коляскою треба, то купати, то в поліклініку йти – дочка ж одна не впорається. Які вже тепер театри, не до них! Та й спілкуватися з нею стало проблематично. Вона ніби сама раптом перетворилася в молоду матусю – розмови тільки про дитину, як «поїли», що «сказали», як «поспали вночі».

Марія думала, що молоду бабусю з часом попустить, але йдуть місяці і роки, а Ярослава і далі вся в дитині. Забирає з садочка, сидить на лікарняних, водить на гуртки, з вечора п’ятниці і до понеділка бере дівчинку до себе, щоб молоді батьки могли відпочити. Загалом, весь час на підхваті, раз у раз мчить, як швидка допомога, по дзвінку на виручку.

– Ось почекай, народиться у тебе онук, тоді ти мене зрозумієш! – виправдовується Ярослава.

Свого онука Марії довелося чекати довго – син одружуватися не поспішав, потім одружився, але з дитиною у молодих не виходило. Нарешті, чудо таки сталося – невістка пів року тому народила прекрасного здорового хлопчика. Звичайно, всією сім’єю чекали, турбувалися, переживали. Звичайно, дуже раділи, що все добре.

І ось ніби відносини з молодими у Марії хороші, але до малюка Марію тягне не особливо. Ні, вона дзвонить синові, завжди питає, як там справи у невістки і дитини, регулярно вітає молоду маму з місячними датами, на народження в подарунок передала конверт з грошима, на шість місяців – теж. Але якогось особливого занепокоєння і вже, тим більше, материнських почуттів, не відчуває.

Дитину за пів року бачила три з половиною рази, один раз – на виписці. Невістка про допомогу не просить, а якщо не просить, значить не треба, міркує Марія. Нагальної потреби їхати, побачити, поспілкуватися, дізнатися новини дня про дитину у неї немає.

– Ну що? Ну як там у вас? – тепер дзвонить старій подрузі Ярослава. – Росте малюк? Що їсть? Сидить уже? намагається повзти?

Марія тільки знизує плечима. Нормально все, начебто. Здається, тиждень чи два тому вони в поліклініці були, все добре. Якби щось було не так, сказали б. А що, повинен вже повзати і сидіти? – напевно, повзає, раз повинен, але, чесно кажучи, не знаю. Ну так, онук, після багатьох років очікування, ну і що тепер, в басейн не сходити, з подругами не зустрітися?

– Як ти так можеш? – дивується Ярослава. – Адже це твій онук! Невже тобі зовсім не цікаво?

Марії не те щоб не цікаво. Цікаво – поряд з багатьма іншими речами в житті. Вона із задоволенням подивиться фото внука, згадає, як ростила свого сина, здивується зручності одноразових підгузників, про яких вони свого часу і не знали. Але вставати з ранку і бігти до онука, скасовувати свої справи, зустрічі, плани наміру не має.

Можливо, тому, що це дитина не дочки, а невістки? Чи це не має значення, чиї онуки, а все залежить від самої людини? Чому одні бабусі від онуків не відходять, а інших не допросишся посидіти з дітьми?

Фото ілюстративне – mama.

You cannot copy content of this page