Поки Марія з Андрієм були ще доволі молодими і ще працювали самі та тримали велике господарство всі гроші віддавали своїй доньці Олесі.

Олеся жила у невеличкому місті, далеченько від своїх батьків, у квартирі свого чоловіка, яка йому від його батьків своїх дісталася, до мами з татом приїжджала лише на свята, але мати намагалася дати доньці своїй все, що мала в хаті: овочі, фрукти, консервацію, молоко, сир, сметану, все свіже, смачне, домашнє і корисне. А ще мама постійно давала гроші, які старалася відкладати навіть економлячи на собі, адже Олесі в місці більше потрібні вони, у неї там чоловік та діти.

І жодного разу донька й не подумала приїхати саджати чи копати картоплю до своїх батьків в село, пасти корів, хоча жила вже й не так далеко. Від міста до мами всього 60 кілометрів, наче й нет вже далеко, але донька любила приїжджати лише тоді, коли їй потрібно було щось.

Зате з батьками жив Іван, рідний брат Олесі. Він був спокійнішої вдачі. Дружину свою теж привів додому. Мар’яна була працьовита, мала спокійний характер, згодом і діточок двох нажили.

Батьки Іванові ніколи нічим не допомагали, постійно говорили, що йому хата їх після них дістанеться, тому вони все віддаватимуть доньці. Іван ніколи не перечив татові і мамі, адже хто б його слухався, та й батьки люди дорослі, мали б розуміти що онуки рідні, що від доньки, що від сина.

Та Марія з Андрієм собі знали своє, горнулися лише до доньки, вона для них була єдина надія і опора на старості років. А коли батьки стали старіти, то геть характер зіпсувався, постійно просили, щоб Іван все їм допомагав.

Батьки тримали дві корови, четверо свиней, хоча вже самі нічого робити давно не могли, все за них в господарстві робив син. А що вже курей і гусей тримали, то не злічити. Але господарство це рахувалося батьків, бо в них обійсті, за їх гроші все куплено, а Іванова робота ніколи не рахувалася.

Коли здавали свині, молоко, всі гроші забирали батьки. Олеся продовжувала приїжджати лише за гостинцями, а тим часом у місці за допомогою тата й мами донька вже змінила з чоловіком свою квартиру на трикімнатну.

Два роки тому не стало Андрія, Марія нічого вже не могла робити і Іван спродав половину господарки, гроші розділивши з сестрою навпіл.

Олеся вже рідше їхала до матері, а та вже й дати нічого не могла. Марію ж доглядав син з дружиною, а мамину пенсію став відкладати. За два роки вже зібралася чимала сума. І Марія, коли донька приїхала до неї якогось разу, розповіла доньці про ті гроші.

Вже наступного разу, коли Олеся була в селі, сказала, що забере матір доглядати до себе. Іван дуже здивувався, але не показав виду, що таки зрадів пропозиції сестри, бо хати на їх маленька, діти вже підросли і зайва кімната їм буде в нагоді, та й дружина трохи відпочине, бо весь догляд за старенькою лежав на неї.

Олеся з матір’ю поїхали в місто, а Іван зі своєю дружиною полегшено зітхнули, тепер їм трохи легше буде.

А через тиждень зателефонувала сестра. Олеся говорила, що мама вже лежить, їй потрібно купувати простирадла та підгузки, а ціни зараз високі. Вона просила, щоб Іван віддав материні гроші, вони зараз якраз і стануть в нагоді.

В той вечір Іван з Мар’яною довго розмовляли, радилися. Але вони не знають, як правильно вчинити. Адже це справедливо, що батьківську пенсію отримує той, хто батьків доглядає. Але Олеся не дуже добра людина. А що, як вона гроші всі забере, а потім поверне маму назад в село, привезе її у свою хату без жодної копійки. Тай хата тепер не зрозуміло кому дістанеться, бо вони мають таку родичку, які гірша за чужу людину.

Вранці сестра знову подзвонила, та Іван ще не знає, що їй на те відповісти. Батьки все життя їх гроші віддавали, а в неї тепер нічого не знайшлося для матері, що ще й останні гроші її просить.

Фото ілюстративне.