У Марії на подвір’ї було дві хати, в одній, напіврозваленій, жила вона, а в іншій, двоповерховій – син з невісткою. І хоч Світлана, невістка, жила за кілька метрів, з свекрухою вона могла не спілкуватися тижнями.
Невістка прийшла на це подвір’я майже 20 років, Марія дуже тішилася, що син одружився, з усіх сил намагалася з Світланою налагодити стосунки, але дівчині все було не до вподоби. Особливо їй не подобалася стара хата Марії. Вона мріяла про краще життя, тому відразу після одруження відправила чоловіка на заробітки.
Василь був дуже беручкий до роботи, до того ж, мав золоті руки. За кілька років на їхньому подвір’ї вже красувався новий будинок. Спочатку планували будувати півторачку, але Світлана побачила, що у сусідки хата вища, то ж розпорядилася витягувати другий поверх. Василь переконував, що такого великого будинку їм точно не треба, бо ж Бог діточок їм і досі не дав, а їм двом вистачить, але Світлана і слухати не хотіла – будинок мав бути кращий, ніж у сусідки.
Так минав рік за роком, Василь приїжджав додому рідко, в основному на свята. Світлана все говорила, що відпочити він ще встигне, а зараз треба заробляти гроші. І Василь заробляв, все зароблене присилав дружині. А Світлана дуже пишалася тим, що все, що в них є, вони заробили власними руками.
З свекрухою вона майже не спілкувалася, любила картати Марію за те, що вона нічого своєму синові не дала. Весь цей час Марія мовчала, хоч і шкода було їй сина, але попробуй невістці щось скажи. Тому Марія воліла не чіпати Світлану, а просто намагалася сама у всьому давати собі раду, хоч і була вже не молодою. Василь у неї – єдиний син. Народився, коли Марії було 35 років. Чоловіка вона ніколи не мала, то ж народження сина так і залишилося для всіх цікавих односельчан таємницею.
Син виріс хорошим, Марія тішилася ним, тільки картала себе за те, що не змогла йому нічого дати. Та й син нічого не просив, а от Світлана любила дорікнути їй, мовляв, як так все життя нічого не пристарати і прожити в напіврозваленій хаті. Василеві вона забороняла допомагати матері, адже у неї є пенсія, а гроші їм самим потрібні, і так їх постійно не вистачає.
Навіть коли будинок вже був збудований, Василь вдома не залишився, адже у дружини було ще багато планів. Вони зробили нову огорожу, купили машину, обставили дорогими меблями будинок.
А через 14 років Бог обдарував їхню родину ще одним подарунком – Світлана народила донечку, назвали Оленкою. Тепер вже Василь їздив на заробітки, щоб у його дитини було все, що треба.
Одного разу шестирічна Оленка гралася на подвір’ї, і бачила, як бабуся повернулася з магазину додому, тому побігла до неї. Наближався час обіду, мама гукнула її до хати. Світлана поставила перед донькою на тарілці її улюблені вареники.
Донечка відмовилася, сказала, що не хоче, бо їла у бабусі ковбасу. Світлані це дуже не сподобалося, бо ж яку ковбасу могла купити свекруха на свою мізерну пенсію. А вона ж годує свою єдину донечку лише найякіснішими продуктами. Жінка тут же пішла в хату до свекрухи, щоб та пояснила, навіщо нагодувала дитину дешевою ковбасою.
Марія почала виправдовуватися, що ковбаса не дешева, і на доказ показала чек. Коли Світлана побачила, що там написано, миттю вибігла з хати свекрухи. На чеку було написано – 100 грам. І ковбаса справді була недешева.
Ніколи так Світлані не було соромно за себе, вона навіть розплакалася, в той час, як вона купається в розкоші, літня свекруха ледве зводить кінці з кінцями. Та й по суті, нічого недоброго мама Василя їй не зробила.
До свекрухи Світлана повернулася через кілька хвилин, в руках у неї була тарілка з варениками. Вперше в житті Світлана попросила в свекрухи пробачення.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
