В житті кожен женеться за чимось своїм, за маленькою, незначною метою, яка представляється йому величезним досягненням. Ніхто не бачить, що у нього ціла скриня рубінів, намагаючись роздобути позолочену залізяку. Дорослі мріють про дитинство, малюки – скоріше вирости.
Марічці це здавалося надзвичайною дрібницею. Вона любила бігати по полю, щоб запах жита лоскотав ніс, щоб теплий вітер дув в лице, щоб тепла земля гріла босі ноги. І нехай це була абсолютно наївна свобода, але безтурботність і щастя ніколи не залишали маленької дівчинки. І це було найголовніше в її житті.
Марічка завжди сміялася, голосно і щиро. У неї не було ніяких проблем і думок, які заповнювали голови дорослих людей. Це була її країна дитинства. Країна мрій і фантазій – де можна бути, ким захочеш і жити, як захочеш, де немає рамок і загальноприйнятих норм поведінки. У Марічки ніколи не було друзів. Вона здавалася іншим дітям дивною, не такою як вони. Але це було не так, просто її реальність відрізнялася від їхньої повністю.
Дівчинка дивилася на чисте синє небо, і не розуміла, чому не можна, як раніше, бігати по полю. Дівчинка ніяк не могла зрозуміти, в чому ж справа, і чому їй стає так важко просто жити, як жила роки до цього. Мама тепер тихо і непомітно тихенько плакала. Марічка не розуміла, чому мамі так сумно, чому їй самій так важко.
У ві сні Марічка плела вінок з численних квітів зі свого поля для свого друга і тихо наспівувала пісеньку, але закінчити своє цікаве заняття вона не встигла. Її розбудили краплі дощу по шибці і гуркіт грому. Мама, сидячи поруч спала, її стомлене обличчя лежало на руках.
Після обіду було вирішено все-таки вийти погуляти, але особливої радості це не принесло. Мама говорила з незнайомою привітною бабусею. Мамин голос звучав якось особливо стомлено і сумно.
На ніч мама читала щось про лицарів і прекрасних принцес. І Марічка уявляла, як на її полі з’явився принц, який буде її від усього захищати і від усіх рятувати. Дівчинка згадувала минулий день і думала, що її життя прекрасне, а друзі скоро знову з’являться. І нічого, що мама плаче, і небо плаче. Всі іноді плачуть.
Марічка і не помітила, як перестала стежити за потоком власних думок і міцно заснула. Сьогодні на її полі все було не так, як раніше. Не було свіжої трави і запашних квітів. Тільки сіра земля і сіре небо, а ще якісь сходи. Дівчинка зітхнула і стала підніматися. А що ще робити, поля не стало, а світло так і тягнуло вгору.
Східці йшли далеко-далеко в небо. Там було багато хмар, великих і маленьких, які неодмінно стануть їй друзями, там було тепло і затишно. Дівчинці там подобалося. А десь внизу, біля ліжка спала стомлена мама, поклавши голову на руки. Її життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Вона залишилася одна.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – goodfon.
