fbpx
Життєві історії
Мамин будинок великий, щоправда, потребує ремонту. Поки він належить мамі, а на кого вона його потім перепише – невідомо. Рік тому ми з сім’єю переїхали до мами, і не тому, що претендуємо на її будинок, а тому, що мамі важко стало справлятися по господарству, а мені непросто щодня їздити до неї. Але у мене є старша сестра, яка вважає, що будинок має належати їй

Моя мама живе сама в селі, їй 76 років. Село знаходиться недалеко, всього в 20 кілометрах від міста. Я кілька разів на тиждень бувала у мами. Мені 45 років, я заміжня, маю двоє дорослих дітей. У мене є старша сестра Софія, сестрі 55. Вона теж заміжня, є діти і навіть онуки. Так склалося, що дружби між нами немає – у неї свої інтереси, подруги, захоплення, а у мене свої. Тому спілкуємося ми рідко, в основному збираємося у мами на свята, але щирості і розуміння між нами немає.

Мамин будинок великий, щоправда, потребує ремонту. Поки він належить мамі, а на кого вона його потім перепише – невідомо. Рік тому ми з сім’єю переїхали до мами, і не тому, що претендуємо на її будинок, а тому, що мамі важко стало справлятися по господарству, а мені непросто щодня їздити до неї.

До себе забрати ми її не можемо, у квартирі мама не хоче жити, так як все життя прожила в будинку. І сад, город приносить її радість, навіть, якщо вона просто квітки поллє. Сестра ж спілкування звела до мінімуму, дзвонить раз в 2-3 тижні, не цікавиться життям нашої мами.

Сестра домоглася багато чого в житті, на роботі. Живе в достатку, але якщо рідкісний раз приїжджає до мами, навіть не привезе їй пачку печива. А якщо, що і купить, було один раз, то візьме з неї гроші (потім дізнаюся від мами). І ще неприємний момент в тому, що вона прописана в будинку мами, разом з сином. Але живе в іншій квартирі. Налаштована на те, що цей будинок належатиме їй, тому цю тему ніхто не зачіпає. Я мовчу, бо буде чергова сцена.

Сестра їздить по закордонах, відпочиває, а до рідної людини немає часу і бажання зателефонувати і прийти. Я сама їй зателефонувала і сказала, що так не ставляться до батьків і треба хоча б іноді відвідувати. На що почула, що це її точка зору і не треба нав’язувати чужу.

– Ти – це ти, а я – це я, – каже мені Софія.

Вона впевнена, що я переїхала до мами з єдиною метою – щоб будинок мама переписала на мене. Але в мене і в думках такого не було. Уже й не знаю, чи правильно я поступила, хоча думаю, що правильно. Якщо їй потрібен будинок, то чому сестра не допомагає?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page