Мені 38 років, я давно заміжня, маю чоловіка і 18-річного сина. У нас все було добре, а тепер приїхала моя мама.
Крім мене, у мами є ще двоє дітей – мої молодші брат і сестра, яким все життя мама і допомагала.
В Італію на заробітки мама поїхала ще 15 років тому. Перед тим вони з нашим батьком розлучилися.
Майже відразу мама нам повідомила, що у неї в Італії є чоловік, Андреа.
Я не питала, а вона не уточнювала, але пізніше з’ясувалося, що офіційно вони не були одружені.
Свою квартиру мама залишила моєму молодшому брату. Андрій одружився, привів дружину додому, у них народилося двоє дітей.
Брат вже настільки обжився в маминій квартирі, що тепер вважає її своєю.
Моїй молодшій сестрі Ліді мама купила квартиру. Сестра відразу оформила житло на себе. Вона теж заміжня, має двоє донечок.
І сестрі Ліді, і брату Андрію мама весь час дуже допомагала – і гроші їм висилала, і їжу, і одяг.
А мені жодного разу нічого не передала! Просто мама вважала, що мені не треба, мовляв, у мене все є.
Ми з чоловіком і справді добре живемо. У нас є свій великий будинок за містом. Ми його своїми силами збудували.
Чотири роки тому не стало італійця, з яким мама жила. Їй довелося піти з його дому. Вона знайшла роботу баданте, але ця робота їй щось не дуже подобалася.
Проте, я вважала, що тепер мама зможе збирати собі на квартиру. Вона ж жила у літньої італійки, за якою доглядала. Ні на що не витрачалася, отримувала чистими 850 євро.
Але збирати гроші, ні тим більше економити, мама не вміє.
Приїхала вона додому, пішла по гостях – спочатку до Андрія, потім до Ліди, гроші всім роздавала наліво і направо, а коли до мене нарешті в гості прийшла, то заявила, що якийсь час поживе у мене.
Мамі дуже сподобався мій великий будинок, вона вирішила, що тут місця всім вистачить.
З Андрієм вона жити не може, там невістка маму не дуже приймає.
Ліда моя теж каже, що в двокімнатній квартирі, яку їм мама купила, їм самим місця мало.
От мама і вирішила, що найкращим варіантом для неї буде зупинитися у мене.
Але мій чоловік проти, щоб мама з нами. І він має право так думати, адже за весь цей час мама жодного разу нам нічим не допомогла.
То з якого дива ми тепер маємо її у себе приймати? Просто тому, що вона моя мама?
Я вважаю, що мама має жити з тими дітьми, яким допомагала!
Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.