fbpx
Життєві історії
Маму вже багато років її подруги кличуть до себе в Італію. А мама не поїхала, хотіла сім’ю з вітчимом зберегти, піклувалася про нього, а в результаті залишилася без нічого, бо їхню квартиру він залишив своєму синові

Моїй мамі 62 роки, вона вже на пенсії, разом з чоловіком більше 30 років. Він нам не рідний батько, колись мама прийшла жити до нього з маленькими дітьми (зі мною і братом). Ми з братом давно вже виросли, маємо свої сім’ї. З вітчимом ми прожили все своє дитинство і вважали його за батька. Він теж відносився до нас як до рідних, хоча у нього є син, наш ровесник. Правда, вони ніколи не зустрічалися відтоді, як розлучилися з його матір’ю.

Вітчим старший за нашу маму на 12 років. Зрозуміло, що вік, та й ходить вже насилу. Мама доглядає за ним. Живуть добре, завжди радилися, разом приймали рішення. Так було до останнього часу. Проте останнє, дуже серйозне рішення він прийняв без нас. Свою квартиру, де вони весь цей час жили, і в якій все зроблено руками нашої мами, він записав своєму синові. Про це я дізналася від мами.

Минулого тижня мама приходила до мене, сиділа сумна, а коли чоловік з дитиною пішли на вулицю, то зважилася на розмову. Запитала, чи не прийму я її, якщо раптом що. Я посміялася, вже не розлучається дружина чи зібралися на старості років? Виявилося, що чоловік показав їй свіжі документи, це був заповіт або дарча, вона не зрозуміла. Вітчим попросив вибачення за те, що залишає її без нічого, але квартиру він віддає своєму рідному синові.

Звичайно, без даху над головою вона не залишиться – і я, і брат відмінно ладнаємо з мамою і дуже її любимо. Дивує інше – мама вважає, що її зрадили. Вона й гадки не мала, що так вийде. Прожити більше 30 років разом, все ділити і в підсумку отримати таке.

Крім того, маму вже багато років її подруги кличуть до себе в Італію. Заробітчанки вже не одну квартиру купили – і собі, і дітям. А мама не поїхала, хотіла сім’ю з вітчимом зберегти, піклувалася про нього, а в результаті залишилася без нічого.

Я теж вважаю цю квартиру рідною домівкою. Там ми жили з раннього дитинства. Я і уявити не могла, що вітчим пам’ятає про того сина. Де він зараз? Що за людина? Може, він забезпечений, і йому даром не потрібна ця двокімнатна квартира. Вітчим завжди тільки нас вважав своїми дітьми.

Брат сприйняв цю новину теж з великим подивом. Але якщо я змирилася, то він переконує маму піти в суд, відстоювати свої права. А хіба можна щось зробити? І як старенькому вітчиму сказати, що він не правий? Не знаю, як вчинити – і маму шкода, і на вітчима образа з’явилася.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page