– Мамо, мені потрібно 5 тисяч гривень, – каже мені старший син.
– На роботу тобі потрібно, сину, – не витримала я.
– От навіщо ти знову починаєш? Ти ж знаєш, що я не проти, але хорошу роботу важко знайти, – виправдовується Олег.
– Я все розумію, нікому зараз не легко. Але тобі 27 років, а ти ще жодного дня нормально і не працював. А ми з батьком, до речі, подбали про твою освіту, ти ж маєш професію, чому не йдеш на роботу?
Я все випалила сину прямо в очі, сіла і розплакалася. Це вперше я собі дозволила так розійтися, бо як правило, я намагалася стримувати свої емоції, з розумінням ставитися до ситуації, але я більше не можу.
Я працюю на 2-х роботах, зранку до ночі я зайнята, аби лише якусь копійку заробити, а старший син тим часом шукає себе. Тих підробітків, які він має, йому навіть не вистачає щоб закрити власні потреби, і це при тому, що він живе з нами в нашій чотирикімнатній квартирі, і ні за комуналку не платить, ні продукти додому не приносить.
Може я б і далі мовчала, але в нашій родині зараз склалася неоднозначна ситуація. В мене є ще один син, Сергій. Він молодший, зараз Сергію виповнилося 22 роки.
Молодший син надумав одружуватися. Я знала, що він зустрічається з дівчинкою, яка від нього на 2 роки молодша, але не думала, що у них все настільки серйозно, що вони вирішили узаконити стосунки.
Сергій у мене молодець, у нього зовсім інший характер, ніж в старшого сина. Сергій працює по спеціальності в офісі, а після роботи він ще влаштувався на підробіток – працює на доставці їжі, машини у нього немає, тому він на велосипеді їздить. Так само весь день його вдома нема, працює і гроші заробляє, каже, що мріє машину собі купити.
– Мамо, ми з Ілоною розпишемося, – каже мені якось Сергій.
– Добре, сину, – кажу, – а де ви жити збираєтеся?
– Якщо можна, то тут. У нас же чотири кімнати, а у Ілониних батьків однокімнатна квартира, – знітився Сергій.
Заборонити сину одружуватися я не можу, бо ми з чоловіком одружилися ще молодшими, мені було всього 18. І не пустити дитину додому я теж не можу, тому ми з чоловіком порадилися і вирішили, що виділимо на перший час молодятам одну кімнату, а там буде видно.
Та цій новині не зрадів старший син. Він вирішив, що це неправильно, що молодший брат першим одружується, і Олег нам заявив, що він теж одружується.
Я аж присіла, бо навіть не уявляла, що він з кимось зустрічається. Але промовчала, щоб не накликати неприємну сцену, яку запросто може влаштувати старший син.
Привів він до нас дівчину, звати її Юля. Чесно кажучи, вона мені зовсім не сподобалася, та я нічого не коментувала, лише запитала, коли вони планують розписатися і де збираються жити.
Здавалося б, я задала нормальні питання, по суті, та Олег дуже образився.
– Ми плануємо жити тут, зрештою, у мене є своя кімната, – каже.
– А гроші у тебе є? За що ти збираєшся сім’ю утримувати? – запитала я, коли зрозуміла, що його наречена Юля теж не має постійної роботи.
– Юля закінчила курси манікюру, буде нігті робити. А я влаштуюсь на якусь роботу теж, не хвилюйся, – заспокоїв мене старший син.
Може я б і не хвилювалася, якби вони не уточнили, що розписуються на Великдень, тобто за кілька тижнів. І за що вони збираються жити – невідомо.
До того ж, старший син проти, щоб його молодший брат теж приводив свою наречену до нас, бо вважає, що нас буде забагато.
Чоловік мовчить, він не звик щось вирішувати чи казати своє слово, а я просто не знаю, що мені робити.
Прийняти обох синів з невістками до себе додому – це означає жити як в казці про рукавичку.
А не прийняти не можу, бо ні один, ні другий ще не може собі дозволити жити окремо і платити за оренду.
Що мені робити – прийняти обох і сподіватися, що якось воно буде, чи обом сказати, що якщо одружуються – то відразу йдуть жити окремо? Як вважаєте – як буде правильно?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
