Часом мені все таки здається, що я маючи велику родину, я залишаюся самотньою людиною, ні допомоги не маю, ні підтримки особливої від них я не бачу, хоча горнуся до них усією душею, адже це мої рідні люди та все виходить марно.
В сім’ї я старша за свою рідну сестру Тамару на 11 років і це зіграло зі мною дуже недобрий жарт по життю. Коли я дивлюся на те, як мої рідні батьки спілкуються зі своєю молодшою донькою, і згадую їх ставлення до себе в її віці, мені стає дуже прикро з цього.
Розумію, що Тамара молодша за мене і вимагає більше турботи і уваги ніж я зараз, але все ж це завжди здавалося мені несправедливим. таке відношення було з самого дитинства.
Справа в тому, що я народилася коли тато з мамою були молоді. Вони навчалися в інституті і не могли мені багато свого часу приділяти. Дуже гарно на той час моїх батьків виручала їх моя бабуся, яка практично повністю присвячувала весь свій час мені.
Коли я була маленька, батьки займалися чим завгодно: навчанням, роботою, спілкуванням з друзями, відпочинком, але тільки не мною. Батьки продовжували жити своїм безтурботним життям, вони раділи кожному новому дню, були щасливими.
Моя молодша сестра Тамара народилася, коли мамі з татом було трохи більше 30-ти років. Вони багато про неї розмовляли і почали готуватися до її появи ще задовго до її появи на світ у нашій родині.
Будучи 11-річною дівчинкою, я вже тоді була здивована зовсім різним ставленням до нас обох, адже батьки мали до неї особливі почуття. Складається таке відчуття, що на мені вони вчилися бути батьками, а після народження другої дитини все це врахували і вирішили стати ідеальними мамою і татом.
Мені ця якась така нерівність досі не дає спокійно спілкуватися з рідними мені людьми, адже всі розмови батьків закінчуються в основному розповідями про молодшу їх доньку, її успіхи, її життя, яка вона молодець і що потрібно подарувати їй на найближче свято. Вони щиро радіють, що в них є така донька і їх гордість.
Зараз мені 29 років, а сестрі моїй молодшій – 18. У мене є сім’я і двоє маленьких діток. Але, не дивлячись на це, вся увага та допомога тата й моєї мами досі належать лише Тамарі. Вони допомагають їй з кожним кроком: з навчанням, покупками.
Батьки їй подарували машину і недавно купили квартиру, для цього вони взяли кредит в банку. Не дивлячись на те, що у моїй сім’ї цього немає, у мами вистачило совісті запропонувати мені скластися разом з ними грошима для своєї рідної сестри. Коли я сказала, що у мене немає зайвих грошей, і запитала:
– А коли ви мені це подаруєте?
То мама відповіла:
– Ти самостійна в нас донька, у тебе вже сім’я є, працьовитий чоловік, ти завжди справлялася сама з усім і ніколи в житті за стільки років не потребувала нашої підтримки, на відміну від своєї рідної сестри. А у неї ще не знати чи буде хороший чоловік
Незважаючи на те, що я така «самостійна», нам з чоловіком і дітьми доводиться жити на орендованій квартирі вже чимало часу. Ми намагаємося відкладати гроші на власне житло для себе, але сума, яку ми відклали, зовсім маленька, адже щомісяця ми ще й оренду платимо, і нам залишається розраховувати тільки на допомогу бабусі та рідних батьків мого чоловіка.
Батьки у мене вже немолоді і незабаром їм самим може знадобитися допомога. Сестрі ні до кого, крім себе самої, немає діла, Тамара звикла лише до того, щоб допомагали їй і вона не збирається доглядати тата з мамою у старості, і не знаю, як вони, а я це вже зараз розумію.
Скажіть мені, будь ласка, як би ви вчинили в такій ситуації, змогли б пробачити і спокійно спілкуватися з батьком та матір’ю, допомагати їм в подальшому? Мені іноді здається, що свекор зі свекрухою зробили для мене набагато більше, ніж мої рідні тато з мамою, вони щиро нас люблять, ставляться до мене, як до своєї рідної дитини і в усьому намагаються допомогти. До них я тягнуся з щирою душею, вони дійсно нам рідні люди, рідніші за найрідніших людей.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.