На наше весілля мої батьки мені подарували спадковий будинок бабусі, а чоловікові батьки віддали йому свій автомобіль. Начебто, подарунки і непогані, але вони не вирішували основної проблеми – ми не мали де жити.

Переїжджати назад в село був не варіант, я тільки недавно звідти вирвалась, на роботу влаштувалась, то ж ми вирішили знімати квартиру. Але на це йшло чимало грошей, тому питання треба було вирішувати кардинально.

Тоді я подумала, що бабусину хату в селі треба продавати, адже швидше за все вона нам пригодиться не скоро. А нам треба жити тут і зараз.

І хоч усі документи уже були оформлені на мене, і я могла спокійно оформляти документи купівлі-продажу, я все ж пішла до батьків і розповіла їм про свої наміри.

Мама як почула, що я хочу продавати хату, то аж присіла від несподіванки. Я не чекала від неї такої реакції. Мама влаштувала сцену, сказала, що коли дарувала мені цей будинок, вона була впевнена, що я збираюся в ньому жити. А тепер я хочу продати місце, де вона народилася і виросла, і з моєї сторони це – зрада.

Будинок я таки продала, бо вже мала покупців. Але мама з того часу перестала зі мною спілкуватися.

За виручені гроші ми з чоловіком купили квартиру, на новобудову нам не вистачило, тому ми придбали трикімнатну квартиру в жилому будинку.

У шлюбі я вже 20 років. У мене є дорослий син. У нас з чоловіком все добре. Ми навіть почали будувати власний будинок за містом, плануємо з часом туди переселитися.

Єдине, що мене засмучує, це – стосунки з мамою. Вона і далі грає гру в мовчанку. Я робила багато спроб помиритися, і на свята її запрошувала, і з днями народження вітала, але все марно. Мама і далі ображається.

Зараз, коли мені вже 40 років, а мамі 65, я розумію, що час іде, і так продовжуватися далі не може. Але що робити, я теж не знаю. Невже маму так сильно засмутив мій вчинок, що вона досі пробачити не може. Чи не хоче?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.