Мені зателефонувала мама і попросила, щоб я відмовилася від своєї частки у спадщині. Не так давно раптово не стало мого тата, все майно було на ньому, то ж тепер потрібно його переоформляти. У мене ще є сестра, але мама вирішила, що буде зручніше, якщо вона всю спадщину оформить на себе, а ми з сестрою відмовимося від своїх часток на її користь.
Без жодної задньої думки у чоловіка запитала, де у нас тут нотаріус поблизу є, думала, чоловік мене підтримає, але він сказав, навіщо, мовляв, тобі відмовлятися від спадщини. Вступай, оформлюй свою частку на себе.
Заміжня я вже четвертий рік, живемо ми з чоловіком в його дошлюбного квартирі. В трикімнатній квартирі батьків у мене була своя частка. Квартира в свій час була приватизована на чотирьох – батьків і нас з сестрою, в рівних частках, у кожного по чверті. Але я про спадщину ніколи не задумувалася, адже проблем з житлом у мене не було.
У батьків був просто зразковий шлюб, майже тридцять п’ять років вони прожили душа в душу, виховали двох доньок. Мамі зараз дуже важко, та й нам з сестрою теж, хоч ми вже давно дорослі і самостійні, у обох свої сім’ї. У мене поки дітей немає, а у сестри півтора роки тому народився синочок.
Віра, моя сестра, з сім’єю живе зі свекрами, у тих великий будинок, де молодій сім’ї було виділено кілька кімнат. Так що можна сказати, житлом вона теж забезпечена.
Після тата залишився непоганий спадок – крім трикімнатної квартири, в якій ми жили, була ще його спадкова двокімнатна квартира, добротна дача за містом, гараж, непогана машина, яку тато купив трохи більше роки тому, майже нова. І гроші якісь лежали у тата на рахунку, так що ділити є що.
Ніякого заповіту, звичайно, не було. Тому логічно, що це все має перейти мамі. Вони разом все це наживали, будували, купували. Коли мама звернулася до нас з сестрою з проханням відмовитися від спадщини на її користь, я навіть ні секунди не сумнівалася, що це правильно, так і повинно бути. Віра теж кивнула головою – відмовитися так відмовитися, як скажеш, мамо.
Мама приводила якісь аргументи – мовляв, на неї одну оформляти спадщину буде простіше, щоб не ходити всією юрбою зараз по інстанціях. Машину і гараж треба буде продавати, напевно, це теж легше зробити, коли один власник, а не троє. З орендарями квартири, здається треба переукладати договір, щоб теж не всім трьом цим займатися. Їм просто буде зручніше, якщо власник буде один.
До того ж мама пенсіонерка, у неї пільги – і при оформленні спадщини, і з податку на майно, і по квартплаті, здається, теж.
Я в це все навіть не вслухалася, яка різниця, це все не моє, а мамине. Чоловік ось тільки неприємно здивував мене своєю реплікою про те, що не треба мені відмовлятися від своїх часток. Мовляв, нехай мама живе і користується всім, як раніше, але своє потрібно оформити на себе. Хіба мало, що там в майбутньому. Раптом мати заміж вийде, наприклад? Все може бути. Може продати, подарувати, оформити договір ренти, заповідати майно чужій людині.
Слухати чоловіка я не стала, тоді він сказав, роби, що хочеш! Просто неправильно це, відмовлятися від того, на що ти маєш право по закону. Але ти права, це не моя справа. Роби, як вважаєш правильним.
Я сходила до нотаріуса, оформила за всіма правилами відмову від своєї частки на користь матері, те ж саме мала зробити і Віра.
Сестра довго тягнула з цією справою, а потім ми з мамою дізнаємося, що вона сходила до нотаріуса, але оформила свою частку на себе. Тепер ще й розмову веде, щоб їй цю частку віддали! Наприклад, машину з гаражем, в обмін на відмову від частки в квартирі. Від сестри я такого не очікувала.
– І ти могла б так само зробити! – зітхає мій чоловік. Наприклад, дачу забрати! Або квартиру поділити, теж не зайве. Ну, тепер, звичайно, що ж…
Мені в цій ситуації шкода маму, адже сестра її зрадила. З Вірою ми тепер не спілкуємося, прикро за її вчинок.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
