fbpx
Життєві історії
Мама сама запропонувала продати свою трикімнатну квартиру, щоб впорядкувати справи з житлом для мене і брата

Мама сама запропонувала продати свою трикімнатну квартиру, щоб впорядкувати справи з житлом. За мамину однокімнатну мені та братові ще потрібно було доплатити, бо від продажу маминої троячки не вистачить грошей на покупку двокімнатної для брата та однокімнатної для нашої мами. У нас із чоловіком гроші були, він не заперечував вкладатися, хоч йому нічого не належало, брат обіцяв кредит взяти на свою частину доплати.

Нашого батька не стало 10 років тому, мені було тоді 24 роки, а братові лише 18. Ми жили у трикімнатній квартирі, яка записана була повністю на маму: купували її батьки у шлюбі, але у батька був маленький бізнес і оформили вони тоді шлюбний контракт.

Тож нам із братом спадщини ніякої не було. 9 років тому не стало маминої мами, нашої бабусі. І вже тоді мама все придумала, як нас з братом поділити житлом.

– Вийдеш заміж (я тоді з моїм майбутнім чоловіком зустрічалася), – підете жити в бабусину двійку, – говорила мама, – а Олег підросте і одружитися надумає, так я свою продам і купимо кожному окреме житло.

Заміж я вийшла 8 років тому, ми з чоловіком були щасливі: не кожна молода сім’я має можливість жити окремо, без боргів. А на те, що документально вся нерухомість належала мамі, ми не звертали уваги.

Перші чотири роки ми відкладали, працювали, а згодом у нас народилися діти. Нині синові чотири роки, а доньці чотири місяці. І кілька місяців тому брат заговорив про те, що він має намір одружитися.

– Треба продавати терміново нашу квартиру, – сказала мама, – я з невісткою жити не хочу. Та й у Тетяни жити молодим нема де: у сватів майбутніх ще син і дочка молодші ростуть.

Варіант швидко знайшли, молоді наші заяви до РАЦСу подали, а після подачі з’ясувалося, що наречена брата в цікавому становищі.

Квартири знайти для брата і для себе мама передбачала одночасно, але Олег все ніяк не міг оформити кредит на свою частину суми для доплати за мамину одну.

– Ну так купуйте поки що двокімнатну, – радив тещі мій чоловік.

Але мама вперлася: вона не купуватиме спочатку одну квартиру, потім ще одну. Тільки разом.

– З невісткою жити не хочу, – уперто повторювала вона, – до вас жити тимчасово до покупки моєї однокімнатної теж не піду.

З проданої троячки їх попросили нові господарі, а на оренду квартир, тим більше двох, ніхто не бажав витрачатися.

– У нас дитина буде, – сказав брат, – мені і так ще кредит платити.

– Я нічого нікому платити не буду, – сказала мама, – з мене і так вистачить. Одному квартиру, другому квартиру, та ще й за оренду плати?

А у нас із чоловіком просто не було грошей.

– Ми з братом можемо поки пожити у вас, – «придумала» мама, – Тетяна поки поживе вдома, весілля через 2 місяці.

З невісткою і братом в одній двійці мама тулитися не хотіла, а прийти всім разом до нас — це не тулитися?

– І як ми житимемо? – кажу. – У нас діти, одне з яких немовля?

Мама вирішила, що нормально будемо жити: брат на кухні, вона зі старшим онуком в одній кімнаті, ми з чоловіком і донькою — в іншій. Але в них і речі є, хоч добре, що частину меблів до знайомих у гараж відвезли.

Представили всю глибину цих глибин у двокімнатній квартирі, де одна кімната 12 метрів, друга 15? Але не заперечиш: квартира мамина за документами. Вона, як хоче, так і розпоряджається. І почалося…

Олег кредит брати збирався дуже довго. Я вже й мамі скаржилася, а вона відповіла:

– Заради того, щоб у тебе була б у власності двійка, можна й потерпіти.

Чоловік чекав місяць. Потім сказав:

– Ти як хочеш, це твоя сім’я, а я поки що поживу у своєї мами.

Чому мене не покликав? Свекруха однокімнатна, куди ми з двома дітьми? Тим більше, що мене не звали, стосунки з матір’ю чоловіка прохолодні, а онуків свекруха любить здалеку, телефоном переважно.

– Втік? – ахнула мама, дізнавшись про те, що мій чоловік переїхав. – Не міг зять потерпіти заради своєї квартири?

– Мамо, – кажу, – ну яка вона йому своя? Квартира буде моєю, добре хоч, що він додати із загальних накопичень погодився на однокімнатну для тебе.

Мама йому зателефонувала. У результаті чоловік сказав мені, що я можу брати половину наших сімейних накопичень для того, щоб сплатити суму квартири матері, що бракує.

– Не хочу, я – ніхто і кликати мене ніяк, так теща висловилася, – сказав чоловік, – бери половину, а другу я на ваші квартири витрачати не хочу.

Половини суми мені не вистачить. Кредит мені у декреті ніхто не дасть. Мама вирішила:

– Все, купуємо квартиру Олегу, а ця залишиться на мені, поки у мене не буде всієї суми на однокімнатну для себе. Де я житиму? У себе де ж ще!

Отже, у тій квартирі, де ми жили з чоловіком і дітьми. І живе вже місяць, брат з’їхав. І що робити? Звичайно, квартира мамина, але мені прикро: у брата тепер житло є, а я не маю. І чоловік поступатись не хоче, а мама спокійна, хоча і знає, що кредит ми зараз не можемо собі дозволити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page