fbpx
Життєві історії
Мама порадила задуматися про те, щоб взяти свою квартиру в кредит, коли я їй все розповіла, і обіцяла допомогти. Вони з татом додали кошти до наших накопичень, і ми з чоловіком купили квартиру, взявши кредит на кілька років

Ми з майбутнім чоловіком рік зустрічалися, а перед весіллям вирішили з’їхатися, тим більше, що у Івана була пуста квартира. Його мама у другого чоловіка жила, а мій майбутній чоловік один жив у двокімнатній квартирі. Сказав, що якщо раптом його мама повернеться, ми знімемо що-небудь. Я погодилася і перевезла речі.

Дивацтва почалися в той самий день. Я розкладала речі і знайшла в шафі записку з текстом: «Біжи звідси!» Мурашки пробігли по спині, я показала знахідку Івану.

– Якась нісенітниця! Не звертай уваги! – він з подивом покрутив листочок в руках.

Я заспокоїлася, але ввечері розкладала продукти і на кухні в шафці знайшла ще одну записку, точно таку ж.

– Може, хлопці пожартувати вирішили? – припустив Іван, згадавши, що коли він жив один, в його квартирі постійно були якісь друзі.

– Може, – кивнула я, з надією вхопившись за правдоподібне пояснення.

Записки я зберегла, так, про всяк випадок. Ми разом облазили всю квартиру і більше нічого не знайшли. Я заспокоїлась. Так почалося наше життя під одним дахом.

А через тиждень я знайшла лист у передпокої. На конверті було моє ім’я, тому я відкрила. «Біжи звідси». Стало моторошно. Я подумала, що це Іван вирішив пожартувати, а він навіть потім образився, що я могла так про нього подумати.

– Хтось же його приніс! У кого є ключі? – запитала я.

Коло підозрюваних було невеликим: Іван і його мама. Щоб мене заспокоїти, він вирішив поміняти замки. Мама дала добро, майстер був викликаний. Це допомогло, в квартирі більше нічого не з’являлося. Зате ці записочки стали підкидати нам в поштову скриньку.

Пів року я за цим спостерігала і вже навіть збиралася йти в поліцію, коли з’ясувалося, хто це робить. Людиною, яка писала ці записки, виявилася вісімнадцятирічна сусідка Івана, Марта, молодша сестра його кращого друга, яка так і не змогла перерости дитячу закоханість.

Одного разу Іван дав другу ключі, коли їхав, вона зробила дублікат. Дізнавшись про те, що скоро я переїду, влаштувала диверсію і підкинула записки в квартиру.

Її впіймав брат і здав Іванові. А мій наречений вирішив з нею поговорити. Батьки Марти, дізнавшись від сина про її вчинок, відправили її в інше місто до родичів вчитися.

Через два роки ми одружилися, ще через рік стали батьками. Під час мого декрету повернулася юна сусідка. Не одна, з дитиною. І, що б Ви думали? Знову почалися послання! З тим же текстом: «Біжи звідси!»

Жити в одному під’їзді нам було як мінімум незручно. Мама порадила задуматися про те, щоб взяти свою квартиру в кредит, коли я їй все розповіла, і обіцяла допомогти. Вони з татом додали кошти до наших накопичень, і ми з чоловіком купили квартиру, взявши кредит на кілька років.

– З’їжджаєте? – награно здивувалася мама Івана, коли дізналася, що квартира буде пустувати. – Тоді я її здам.

Чоловік махнув рукою – мовляв, роби що хочеш. Ми зібрали речі і перебралися в власне житло. Другу Івана було категорично повідомляти молодшій сестрі нашу адресу.

І тільки недавно я дізналася, що авторами другої хвилі писульок стали наші батьки. І мама Івана, і мої. Вони скористалися поверненням Марти, щоб підштовхнути нас до придбання свого даху над головою.

Вони все зробили з «добрих» мотивів, щоб ми як слід задумалися про своє житло.

Мамі Івана треба було отримувати додаткові гроші, а мої батьки переживали, як би я після розлучення не залишилася без нічого.

Досі дивуюся: чому не можна було прямо поговорити? Якщо мама Івана вирішила здавати квартиру, вона могла попросити нас з’їхати. До чого були ці домовленості у нас за спиною? Рано чи пізно ми б самі дозріли до покупки квартири.

Двоякі почуття: з одного боку – тепер у нас житло, а з іншого – неприємно. Розповіла нам все моя мама, вирішивши, що раз все добре, то і засуджувати їх нема за що. Іван тільки посміявся, мовляв, ми і так на квартиру збирали, а вони тільки прискорили процес.

А мені неприємно і образливо. Гаразд, мама Івана. Але від моєї я такого не очікувала.

Кому розповідаю – то не вірять, то кажуть, що батьки молодці. Але я так не вважаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page