Я, на жаль, залишилася без батьків в 17 років, у мене не було нікого абсолютно з рідних людей, я була самотня у свої досить таки молоді роки. У мене була тільки одна рідна тітка, яка просто так, для ока людського, як то люди кажуть, стала моїм опікуном, але майже ніколи до мене не приходила, була для мене дуже далекою людиною: у неї своя сім’я, свої діти, свої щоденні турботи, та й я знала, що надіятися можу лише на себе і справлятимуся по життю сама, адже чужа людина, зрозуміло, що дбати про мене не буде. Без мами було не добре, звичайно, але я мала виходити з того, що мала на той час.

А вже як я закінчила навчання, то відразу знайшла собі роботу та пішла працювати, вийшла заміж і навіть, здається, знайшла собі другу маму в обличчі своєї свекрухи, вона навіть зовні на неї чимось схожа, завжди нагадувала мені мою рідну неньку, і така ж м’яка, добра та проста за своїм характером.

Дивно, не розумію чому, але я зовсім не сподобалася тільки своїй зовиці Марії (рідній сестрі мого чоловіка Євгена), причому не зрозуміло за що, я ж нічого такого не робила. Їй, мабуть, неприємно було завжди, що свекруха мене дочкою називає, а я її мамою, ми дуже добре ладнали між собою ще з першого дня.

Але, загалом, Марія завжди намагається в сім’ї бути лідером, так було завжди, до неї всі прислухалися і завжди було так, як казала вона, мовляв – це вона головна в усьому та завжди, хоч живемо ми всі по своїх квартирах.

Сестра Євгена теж вже заміжня, і, коли я з нею познайомилася, у неї вже була донечка, якій виповнився один рік. А згодом, через два роки у неї народилася ще одна донька, а у нас маленький синочок, їм зараз вже по 4 роки. Але ось що прикро – на наших всіх онуків бабуся лише одна, їй непросто, але її увага та турбота дістається тільки дівчаткам, її онучкам. Я не претендую на місце дочки, але онук маленький в чому винен? Я вважаю, що дітки наші мають бути однакові усі.

Але справа вся тут не зовсім у свекрусі, а саме в Марії, в рідній сестрі Євгена. Марія завжди приводить до неї своїх дівчаток, але так, щоб нам було не підступитися, щоб у її мами вже на нашого синочка не вистачало часу. Бабуся у нас вже не молода, вже на пенсії, але трохи підробляє, вона репетитором української мови іноді працює, до неї люди діток водять на урок додому. Зараз навчання онлайн, тому у неї занять багато.

І ось, коли мама Євгена має вільний час трохи, тут же щоразу телефонує їй Марія і під приводом, що «дівчатка нудьгують» без бабусі їй привозять своїх дітей до матері. І навіть не запитає, як вона себе почуває і чи хоче відпочити, адже наша бабуся не може відмовити нікому, вона ніколи нічого не скаже на перекір. В цей час я не можу привезти їй онука, свого маленького сина, щоб трохи самій мати вільного часу, просто шкода матір Євгена, вона ж дуже втомлюється з малими дітьми. Тим більше нашому синові не цікаво з дівчатками гратися, все таки він хлопчик, не дивлячись на те, що він хлопчик, дівчата його ігнорують, вони сестри і їх більше. Або Марія часто їх підмовляє, щоб не гралися з братиком?

Зовиця спеціально записала дівчаток на танці в будинок мистецтв, цей гурток знаходиться близько біля мами. Тобто – бабуся постійно сама забирає онучок, а потім приводь дівчаток додому, годує їх і грається з ними, цілий вечір свій присвячує дітям. Свекруха пропонувала мені теж кудись туди записати мого сина, щоб вона і з ним трохи сиділа, але на танці вже зовсім не хочеться записувати дитину, він не любить танцювати, будемо водити на спорт, але самі, не надаючи зайвої турботи для нашої вже досить немолодої бабусі. Якось незрозуміло, що зовиця ще й неправду говорить з цього приводу, сміється, мовляв, мама рада тільки онучкам, її донечкам, вона до них звикла, любить її дітей, а син брата нехай по-чоловічому виховується, нічого хлопчика балувати увагою бабусі.

Іноді навіть ця конкуренція доходила до чогось зовсім нерозумного. Хотіла свекруха на тиждень поїхати з усіма онуками на дачу до своєї подруги, заздалегідь мені про це розповіла, там хлопчики теж були, нашому синові сподобались.

Домовилися на певний час ми з мамою чоловіка, як раз у неї не було занять з дітками, вона всім відмовила, я в садочку домовилася, що якийсь час водити сина не буду, він відпочиватиме з бабусею. Так на тиждень раніше рано вранці до свекрухи приїхала машина: за кермом зять, поруч зовиця, дві дівчинки на задньому сидінні і кваплять матір: мовляв, вони з подругою бабусі вже про все домовилися самі, все вирішили вже, треба швиденько саме зараз їхати усім, поки є можливість. Свекруха розгубилася, мовляв – а онук, вона ж, виходить, залишить хлопчика, але й йому обіцяла взяти з собою? На нього немає місця, і взагалі – швидше, швидше, так щоб без нього, матері так і самій легше буде.

Потім мені мама Євгена телефонувала, вибачалася, просила привезти онука до неї, але як? Він в садочок ходить, домовлено ж було на наступний тиждень! А ще везти за 100 км, а у нас машина не на ходу була, поламана якраз в гаражі стояла. Загалом, все продумано було у Марії добре, вона легко досягла того, чого хотіла і всі зробили так, як сказала вона.

Знову у внука з рідною бабусею ніякого спілкування, як завжди, і зовиця рада, всі спеціально зробила, і все в неї так добре вийшло. А мені ще матір Євгена свою шкода – ну як так можна навантажувати роботою і доглядом за дітьми немолоду людину: «Ти бабуся – ти маєш глядіти онуків». Мій син з бабусею тепер тільки по телефону спілкується. Так прикро мені від того. За що ж так з нами? Це ж маленька дитина, він дуже любить проводити час з бабусею, а бачиться з нею дуже рідко.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.