– Зіно, мама телефонувала, знову скаржилася на тебе. Каже, що у всіх людей уже на городі все чисто, а у нас ще картопля не викопана, – картає мене моя рідна сестра.
– То приїдь і поможи, замість того, щоб мене по телефону вичитувати, – кажу.
– Ти ж знаєш, що в мене роботи багато, так що приїхати я не можу, – виправдовується Анна.
– Якщо не можеш, то і не вказуй, що мені робити, – відповіла я і поставила слухавку.
Мені 58 років, а моя сестра вважає, що вона і досі може мною командувати. Так було все життя, відколи я себе пам’ятаю.
У нас з Анною всього рік різниці, вона старша за мене, тому завжди вважала, що має право вказувати, як мені жити.
Анна першою вийшла заміж. Її заміжжя було доволі вдалим, і чоловік хороший, дбайливий, і родина у нього пристойна, так що сестра моя ніколи горя біля нього не знала. Вийшла заміж і поїхала з ним в його містечко.
Мій батько тоді віддав сестрі всі гроші, які мав, щоб вона облаштувалася на новому місці.
Невдовзі і я вийшла заміж, але мені не так пощастило як сестрі. Мій чоловік був спочатку хорошим хлопцем, але з неблагополучної родини, його батьки пили.
Василь прийшов жити до нас, і я сподівалася, що він буде іншим, якщо не спілкуватиметься з своїми родичами. Так було, але всього кілька перших років, а потім і він все частіше став прихилятися до чарки.
Дійшло до того, що чоловік все з дому виносив, а частенько мені люди казали, щоб я його забрала з-під магазину, де він з друзями частувався і тепер не може дійти додому.
У нас з чоловіком росло дві доньки, і вони з часом стали соромитися такого батька. Я хотіла розлучитися, але мама не дозволила, сказала, що в нас так не прийнято, мовляв, що люди скажуть.
Через свою маму я і терпіла чоловікові. Але до тих пір, поки доньки не підросли. Як тільки старша вийшла заміж, а молодша збиралася, я поїхала на заробітки в Італію.
Батька мого на той час вже не стало, а мама була проти, щоб я їхала за кордон, бо не хотіла з зятем залишатися. Василь до того моменту вже скотився на саме дно.
Та цього разу слухати маму я не стала, доньки мене підтримали, і я поїхала. За 17 років я непогано доробилася – двом дітям купила квартири, а нам з мамою я такий будинок звела, що любо глянути. Василь мій теж вже у засвітах, так що ми тепер з мамою вдвох.
Я вирішила, що в Італію вже повертатися не буду, і на то є одна причина, маю маленьку таємницю, про яку нікому не розповідаю, бо не впевнена, що мене правильно зрозуміють.
В мене чоловік з’явився, я з ним в Італії познайомилася. Він мій ровесник, теж вдівець, має невелику двокімнатну квартиру, в яку кличе мене жити, навіть хоче розписатися.
Ігор мені дуже подобається. Я ж по суті і не знала жіночого щастя, все життя отак в роботі провела. А тут сама доля подарувала мені шанс хоч на старість побути щасливою.
Та мені не вдається. І все через маму. Мамі моїй 80 років, на свій вік вона ще чудово почувається. Відколи я приїхала, вона постійно картає мене, що я нічого не роблю, не допомагаю їй.
Як я її просила не садити так багато картоплі! Але ж вона мене не послухала! Найняла (за мої гроші) людей, і посадила весною 15 сотих картоплі. А тепер все це треба зібрати. І вона наполягає на тому, що це я маю зробити, бо навіщо платити чужим людям, якщо вже є я?
Я таки її не послухала, заплатила сусіду і його товаришу, і вони ту картоплю вибрали. Залишилося лише город прибрати. Але в суботу я поїхала в місто, до Ігоря, і саме це розізлило мою маму. Вона вважає, що в моєму віці це просто непристойно – про якусь там любов думати.
Мама зателефонувала сестрі і стала скаржитися на мене, а та вже мене вичитує. Ігор дивиться на мене і не розуміє, що відбувається, чому в мої майже 60 років мною пробують керувати мама і сестра.
Мама мені заявила, що я погана донька, і що вона наш будинок сестрі перепише, якщо я не кину ці ігри в любов.
Вона може так зробити, бо я мала необережність залишити все записане на маму, за документами все досі належить їй одній. Я ніколи не наполягала на тому, щоб мама переписала дім на мене, бо вважала, що це само собою розуміється, що дім мій.
Та очевидно, що я помилялася. У мами такий характер, що вона спокійно може зробити так, як сказала.
Ігоря залишати я теж не хочу. Тому просто не знаю, як мені бути в цій непростій ситуації.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
