fbpx
Життєві історії
– Мама, матуся нарешті прийшла! – вигукувала донечка: “Додому можеш не повертатися. Тепер тут нова господиня, красуня Анічка. Ти її знаєш”

Таня, дуже стомлена після важкого робочого дня, з великими пакетами в обох руках поверталася додому. Від кінцевої зупинки автобуса до найманої квартири, де вони з донечкою вже півроку як знайшли для себе прихисток, лишилося трохи більше кілометра. А доня Маринка вже чекала з нехитрою вечерею, дівчинці так хотілося родинного свята, тепла.

Вуличні ліхтарі ледве-ледве визирали з густої білої куряви, а зустрічний вітер сипав жмені холодних колючок Тані прямо в очі, й кожен крок потребував зусиль. Вона побрела, опустивши голову, і тільки час від часу поглядала вперед, щоб не збитися зі шляху. Думки роїлись, як і хороводи сніжинок навколо. Тані згадувалося недавно пережите.

Їхні стосунки з чоловіком Андрієм давно вже були далекими від ідеальних, та наче жили, «як усі». Щоправда, старший за неї на дев’ять років чоловік – вiйськовий пенсіонер – був категорично проти того, щоб вона працювала. Йому хотілося, щоб жінка прикрашала його відпочинок, була завжди, коли йому потрібно, поруч і загалом щоб повністю присвятила себе його зaбaганкам. Однак Таня не могла змиритись із цим. Вона знала, що на пенсію чоловіка не забезпечить щасливе життя для доньки. Тож уперто взялася за пошуки роботи. Влаштувалася вихователем у дитячому будинку. І без того напружені стосунки з Андрієм зіпсувалися нанівець. Якось він зателефонував їй:

– Додому можеш не повертатися. Тепер тут нова господиня, красуня Анічка. Ти її знаєш, вона працювала в нашому магазині неподалік від будинку, але то не так важливо. Це все, що я мав тобі сказати, тож іди куди хочеш, – холодно промовив Андрій і, не дочекавшись ніяких коментарів від дружини, поклав слухавку.

Що в той момент робила, Таня з точністю не пам’ятає. Та навряд чи коли-небудь вона забуде, як пізнього дощового вечора з крихітною донею на руках назавжди пішли звідти, де ще вчора був їхній дім.

Перебравшись у нове місто, Таня винайняла стареньку квартирку з убогим ремонтом. Роботою не довелося перебирати, бралася за все, за що платили. Грошей і так було мало, а тут ще агентство виманило кругленьку суму за послуги з пошуку житла. Якось, коли пізно верталася додому з роботи, в її уяві бoлючим спалахом промайнуло пережите і раптово згaсло, поступившись молитві.

– Боженько милосердний, – шепотіли потріскані від холоду вуста, – я так хочу бути потрібною, коханою, мати велику родину і власний дім. Приведи нас із донечкою туди. І нехай ми врешті будемо щасливі.

Сльози котилися по щоках, але їх не відчувала, як і морозу, що пробирав до кiсток, і шмагучого сніговію. Раптом вона призупинилася, почувши до бoлю знайомий голос. У грyдях щось стислось, а перед очима все попливло. Серце шалено калатало, і Тані хотілося швидше кудись утекти, але Сергій уже пробирався до неї крізь натовп.

Читайте також: “ЖEНИ ЙОГО НАЗАД ДО ДРУЖИНИ! НЕХАЙ НЕ БІГАЄ ДО ТЕБЕ!”: ЧОЛОВІК, ПІСЛЯ ЧЕРГОВОЇ НОЧІ, ЗРАНКУ ПОВЕРТАВСЯ В СІМ’Ю. АЛE ЦUМ ВСE НE ЗАКIНЧYВАЛОСЯ

– Таню, привіт! А ти зовсім не змінилася, тільки стала ще гарнішою, – схвильованим і водночас радісним голосом сказав.

– Сергій? – здивовано перепитала Таня. – Оце так зустріч, не думала, що побачу тебе у маленькому провінційному містечку.

– Я відразу сюди перебрався жити після школи. Завод, де я працював після aрмії, дав сюди направлення. В мене був вибір – жити в столиці або тут. Обрав маленьке місто, так спокійніше, більше часу для себе можна виділити.

– Сергію, раз ми так зустрілися, можливо, зайдеш до мене на чашечку кави?

– Залюбки, – усміхнувся у відповідь Сергій.

Він зупинив таксі, й вони, щебечучи, поїхали до теплої домівки Тані. Сергій – це той самий веселий хлопчисько, якого вона колись до нестями любила. Її перше кохання. Востаннє вони бачилися, коли ще вчилися в школі. Ні, вона не кинулася в почуття, що нагадали про себе, а просто зрозуміла, як біжить час. Перед нею промайнули всі ці роки, а здавалося, що все було тільки вчора.

Тільки вони підійшли до квартири, як з-за дверей долинуло дріботіння дитячих ніжок:

– Мама, матуся нарешті прийшла! – вигукувала Маринка.

– У тебе діти є? – здивовано запитав Сергій. – Чому ж ти нічого не сказала, якось незручно. А чоловік?

– Хм. А хіба моя дитина завадить нашому спілкуванню? За чоловіка можеш не перейматися. Розійшлися ми. Знайшов собі молодшу, – без вагань усе видала Таня.

– Пробач – тихо промовив Сергій.

Маринка досить привітно зустріла незнайомого дядю. Гостинно запросила на теплі, щойно посмажені оладки. Таня вперто дивилася на Сергія, який сидів навпроти, на такі знайомі риси і водночас такі незвичні. Це вже не хлопчисько, а дорослий чоловік зі своєю історією. Того вечора він розповів Тані, що був одружений, але не склалося. Дружина покинула його заради статного керівника компанії, де працювала. Дітей не нажили, то спокійно розійшлися своїми дорогами.

– Таню, мені здається, що наша зустріч не випадкова. Немов доля сама дає другий шанс, – раптово зізнався Сергій.

– Я часто згадував про тебе, повір.

Він ніжно поцілував її. Все було, як у казці. Ця чарівна ніч стала початком їхніх романтичних стосунків, а через півроку вони одружились. І тільки через десять літ після першої закоханості, пройшовши крізь невдалі весільні узи та безліч інших життєвих випробувань, двоє людей зрозуміли, що вони люблять один одного і неодмінно повинні бути разом.

Ірина ВОРОЩУК

Related Post