На сьогоднішній день в мене склалася дуже непроста ситуація, я можу залишитися без даху над головою зовсім, на жаль. І все через те, що вважала, ніби рідній людині у всьому можна довіряти.
Я з власною мамою і братом жила в невеличкій двокімнатній квартирі. Брат мій Данило на п’ять років старший за мене.
Тата нашого не стало вже давно, коли мені було лише сім років, дитиною малою була.
Його мама, моя рідна бабуся, жила в іншому місті. Інших дітей у неї не було, і заповіт бабуся написала на мене і мого рідного брата.
Коли Данило закінчив школу, вступив навчатися в університет в сусіднє місто, де жила наша бабуся. Щоб за гуртожиток або оренду кімнати не платити, жив він на той час у квартирі нашої бабусі.
І якраз в тому році, коли він закінчив навчання в університеті, бабусі не стало.
Ми спочатку, звісно, планували продати її квартиру, але потім сіли всією сім’єю та вирішили так: я пишу відмову від спадщини на користь Данила, так буде краще для всіх.
Данило тоді якраз влаштувався на непогану роботу, почав з дівчиною зустрічатися, планував створити сім’ю, я йому в усьому довіряла.
Ну, власне житло на той час було йому просто необхідним і це зрозуміло чудово. А я все одно жила з мамою та вчилася в рідному місті. А квартира, яка моя, мами та Данила згодом, як прийде час, таки дістанеться мені.
Загалом ми так і вирішили, що бабусина квартира дістанеться моєму братові, а наша квартира буде моєю.
Після прийнятого рішення, з яким усі погодилися, брат став жити своїм життям, зрідка телефонував мені. А мами через рік не стало, на жаль. Данило навіть не приїхав тоді до нас.
Згодом, коли я вже зателефонувала йому сама з приводу квартири, щоб він, як ми домовлялися, переписав свою частку на мене, брат все говорив мені якимись одними відмовками, що у нього багато роботи та зовсім ніяк не виходить приїхати. Загалом, годував сніданками мене і все.
Я ніяк з ним не могла домовитися про квартиру. Наша мама відписала свою частку мені, ще частка була моя і так, а ще частка – мого рідного брата.
І ось в один чудовий день він просто приїхав з речами до мене у нашу квартиру і сказав, що буде жити в цій квартирі, адже це і його дім по закону, як би там не було.
Виявилося, він давно розлучився з тією дівчиною, втратив роботу та продав бабусину квартиру. А гроші розійшлися у нього, як вода, на жаль.
Брат навіть не збирався виконувати свою обіцянку. Данило просто постійно водить сюди своїх друзів, а мені дуже непросто так жити, коли в квартирі постійно якісь чужі люди і спокою я не маю в ній.
Я постійно відверто намагалася поговорити з ним, щоб хоча б продати квартиру, поділити гроші навпіл і кожному купити свою квартиру. Він каже: “Мені це не треба. Тобі треба – з’їжджай звідси, куди душа забажає, а мені і тут добре, на інше житло в мене грошей немає.
Третина квартири належить Данилові, як не крути. Продати дві третини квартири, які належать мені, самі розумієте, майже нереально, а якщо покупець знайдеться, то це будуть якісь копійки і я це й сама розумію. Просто взяти і з’їхати кудись я теж не можу. У мене і грошей особливо немає, щоб щось орендувати, і чисто по-людськи я просто обурена, чому я повинна залишати свій будинок, де прожила все життя?
Я вже думала взяти кредит, щоб викупити його частку. Але продавати її він відмовився, він добре розуміє, що за свою частину житла собі не купить, а пак повноцінно проживає в квартирі і навіть за комунальні не платить, адже за це плачу я, так як боюся, що накопичаться величезні борги.
Просто не знаю, що робити. Дотепер не можу повірити, що рідний брат виявився такою недоброю людиною. Якась безвихідна ситуація. Чи не так?
Фото ілюстративне.
