fbpx

Максим не пішов на весілля до племінниці Оксани і дружині заборонив іти. — Тільки спробуй піди! Грошей не дам! Весілля вони придумали! Злидні! Кличуть, щоб грошей несли, щоб дарували. Оксана сиділа на ліжку і чула, як виграють весільні музики на подвір’ї у її Олеськи. А коли гості розійшлися, вона все ж привітала Олеську

Оксана і Ганнуся були двоюрідними сестрами. Все дитинство горнулися одна до одної, підтримуючи і допомагаючи. Коли виросли, першою на рушничок стала Ганна — дуже вже кохала сусідського Петра. І хоч той любив заглядати у чарку, народила йому відразу діточок.

Оксана ж заміж не поспішала, поки в селі не з’явився Максим — його прислали в колгосп агрономом. Заміж покликав він Оксану дуже специфічно – зайшов до її хати і сказав:

— Тобі, Оксано, треба заміж, мені — женитися. Обоє ми сироти. Так що подумай…

Сама себе не розуміючи, Оксана підвелася й кивнула головою на знак згоди. Весілля було бучне, — музиками та дружками. І заздрісні погляди подруг: бач, яке щастя Оксані — вчений, роботящий, непитущий. А вона — в білосніжній сукні, фаті і диві дивному — білих лакованих черевичках, які десь дістав наречений, — і сама не знала, чи була щасливою. Знала тільки, що вже не одинока, бо самотності боялася понад усе.

Але життя з Максимом виявилося не легким. Він був чоловіком практичним і хазяйновитим — жоден клаптик землі у нього не гуляв без прибутку, жодна копійка не тратилася марно. Правда, скупим був і до людей не дуже привітним. Не дозволяв Оксані ні з ким зустрічатися, навіть з Ганною, яку завжди обзивав “голотою”.

За якісь кілька літ на місці підсліпуватої хатки виріс навіть не дім — справжній палац. Височенний, із широкими вікнами, просторими кімнатами. Дістав Максим у хату меблі дорогі, в селі не бачені. А навколо палацу свого звів височенну огорожу.

Але щастя в тому палаці Оксана не мала. Коли Максим був на роботі, бігала до Ганни.Та Ганні і самій було нелегко: Петро п’є, діти малі, нестатки в господі, злидні.

Максим прийде з роботи — не пригорне, не спитає, чого вона невесела. Вже ж бо сім літ разом, а діток немає. Журилася тим Оксана аж до того часу, доки не всміхнулося їй довгоочікуване щастя. Відчула — матір’ю стане… Зраділа несказанно! Побігла з тією радістю до Ганни. Обнялися, заплакали, згадали батьків і Оксанину матір — так і не діждала онучатко поколисати. Поділилася й Ганна своєю радістю, що вона теж при надії. Співала Оксанина душа. Не стало смутку!

Ледь дочекалася з роботи Максима. На руки йому полила, рушник подала білосніжний. Та краще б новини своєї не казала… Спохмурнів Максим, як весняний день у грозу. Вечеряти не схотів. Довго сидів на ґанку, цигарку за цигаркою смалив. А тоді мов каменем у душу кинув:

— Ти, Оксано, думаєш не знаю й чим! У нас ще роботи — непочатий край. Машину скоро брати, залізо купити. Не треба нам цього зараз. Хай років через п’ять, але не тепер. Я так рішив.

Коли Оксана почула від лікарки вирок: — Ви більше ніколи не зможете народити… , зненавиділа Максима. Вона замкнулася від усього світу. Дарма чоловік викинув гроші на дорогу каракулеву шубу. Навіть з Ганною дозволив зустрічатися, але і це не допомогло.

Коли на подвір’ї з’явився омріяний Максимом автомобіль — не зраділа і не всміхнулась, мовчки пішла в хату. Кому? Для кого?

***

Тієї осінньої ночі дві новини влетіли в село. Ганна народила п’яту дитину — дівчинку, а Максим розбив новісіньку машину. Оксана їздила в лікарню до Максима, допомагала Ганні з дітьми, особливо з найменшою — верескливою Олеською. До Олеськи вона прикипіла всією душею. Лише притискаючи до себе теплий, крикливий згорточок у пелюшках, Оксана хотіла жити.

Максим з лікарні повернувся на інвалідному візочку. Відтоді його характер ще більше зіпсувався. Потай від чоловіка, Оксана все своє нерозтрачене тепло Оксана виплескувала на Олеську.

Навіть в такому стані, Максим взявся за господарство. Навиписував книг, журналів, брошур про квіти. Навесні зняв свої заощадження, найняв робітників — і через якийсь місяць з’явилися біля їхнього будинку теплиця й рівні, як шнурком відміряні, рядки троянд, жоржин, гладіолусів, лілей… Далі Максим понасаджував суниць, черешень — під городину зовсім малий клапоть залишив.

Так і жили багато років. Максим навчив Оксану, як правильно доглядати всю ту розкіш, як складати небаченої краси букети. А ще старанніше Максим рахував гроші, котрі Оксана виручала, продаючи квіти, суниці, черешні. Пильнував кожну копійку і клав на рахунок.

Оксана не розуміла, навіщо йому все це:

— Кому ти ті гроші складаєш, навіщо? Двоє ж тільки нас на білому світі…

Крадькома від чоловіка Оксана і далі допомагала своїй Олесьці, яка виросла справжньою красунею. Не зчулася, як любима племінниця з дружками стояла на її порозі:

— Просили мама, тато, і я прошу на весілля… Вас, тьотю Оксано, й вас, дядьку Максиме…

Максим лише сиві брови насупив, мов сич, надувся і очі від Олеськи відвів. Коли молоді пішли, він рішуче сказав дружині:

— Тільки-но піди! Грошей однак не дам! Весілля придумали! Злидні! Кличуть, щоб грошей несли, щоб дарували.

***

Весілля гуло, співало, жартувало, кричало: «Гірко!». Нарешті зморені його учасники не розійшлися по домівках. Оксана сиділа на ліжку, ненавидячи свого чоловіка. Раптом жінка зіскочила з ліжка — боса, в накинутому наспіх халаті. Схопила ножа, довгу ряднинку. Прислухалася, чи спить Максим. При місячному світлі вона зрізала ножем і обережно клала на ряднинку пишні жоржини, розкішні гладіолуси, різнокольорові троянди. Носила ті квіти оберемками в порожнє, освітлене місяцем весільне шатро Олеськи. Квітчала стелю, боки, доливала у трилітрові банки з чорнобривцями на столах воду і ставила в них свої квіти. Місце молодої уквітчала лише трояндами.

Коли почало світати, Оксана тихенько пішла додому. Її подряпані колючками руки не відчували болю. Їй навіть було байдуже, що невдовзі прокинеться Максим і виїде на своєму візку на подвір’я. Вперше в житті вона почувала себе щасливою, бо зробила весільний подарунок своїй Олесьці. Сльози болю і радості перемішалися на її втомленому обличчі. А в голові лише одна думка: – Заради чого живе її чолові і заради чого змушує так важко працювати і її.

За матеріалами Ольга СОКОЛОВА

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page