fbpx
Життєві історії
Любов до гpoбу. Посватав бідний Грицько Дарину, але обличчя від неї відвертав, старша за нього вона. Пожили років три, та їх бiда розлучила. Рeвiв на пoхoрoнi голосніше за всіх, як звір поpaнений, ледве від тpyни відтягли, a пoтім тaкoго нaкoїв

-Мама, мама, – прибігла до Варвари дочка Дуняшка і заторохтіла прямо з порога, – До Анастасії Устинової свати приїхали.

– Ну, так що ж, доню, пора їй вже, не весь же вік в дівках сидіти.

– Так, мам, їй уже двадцять вісім, вона стара, а нареченому дев’ятнадцять, я його бачила, гарненький такий, кучерявий.

– Де ж вона стара, подивися, яка симпатична вона стала, краше багатьох наших дівок, та й не бідна, сама знаєш. Одних тільки коней у неї на пару трійок, он на Масляну каталися, так її коні самі ситі і красиві, гриви в коси плетені. Господиня вона відмінна.

Читайте також: “СВЕКРУХА ВИГAНЯЄ З КВАРТИРИ ДІТЕЙ ТА МАЛЕНЬКИХ ОНУКІВ. КOЛИ ДІЗНАЛАСЯ ПРИЧИНУ, БYЛА ВPAЖЕНА”

– І що з того, вона ж трохи тебе молодше.

– Значить я стара?

– Ні, ти не стара, я не про те. Просто у тебе і тато є і ми з Афонькою, Глашкою і Микитка, а у неї дітей немає, і замужем вона не була.

– Дурненька ти, Дуняшка. Вік тут нічого не означає. Зате хлопець буде, як у Христа за пазухою жити, вона дівка добра. А дітки – справа наживна, народять ще.

Присядь, я тобі розповім одну історію.

Сталося це, коли мені самій, як Микитці нашому, шість рочків виповнилося.

Жила у нас в селі вдова, Дар’я Самохіна, цікава жінка, не дурна. Чоловік пoмeр, хто вже з них винен не відаю, а діток так і не нажили, та й запізно, їй уже майже сорок стало. І був хлопець, років двадцяти, звали Грицем, видатний такий, багатьом подобався. А коли у нього батьки померли, так сталося, що були у них чималі борги.

Роздав все після пoхoрону, і залишився він гoлuй, як сокіл. Рідня їх в сусідньому селі і до сих пір теж не дуже багато живуть. Так ось, він сватався до дівчат, звичайно, та тільки хто ж за нього дочку віддасть.

Один раз напuвся, та й посперечався з хлопцями, що до кінця тижня наречену знайде. Ну і ляпнув на вечірці:

-Хто, дівки, сьогодні до мене ночувати піде, до того завтра сватів пришлю, – та й звалився n’яний.

А вранці прокинувся з Дариною поряд.

Їй, бачиш, теж одній набридло кувати. Хоча вона й не сподівалася ні на що, думала, пожартував. А він слово своє стримав, адже сам завжди говорив, що «слово не горобець, вилетить – не впіймаєш», ось і прийшов на другий день до Самохіної свататися.

По початку, хоч і посватався, але обличчя відвертав, старша за нього вона на багато, а потім нічого, прижився.

Бачила б ти, Дуняшка, як він через рік розцвів. Дружина йому все, що він захоче, купувала, споряджала його, пишалася ним перед усіма, мовляв, він найкращий і красивий. Дітей у неї ніколи не було, ось і полюбила вона його по-материнські майже. А найцікавіше, що і він її полюбив. Вона то жінка симпатична була, а тут і зовсім красунею стала з Грицьком. Скрізь, як хлопець з дівкою за ручку ходили, очей один від одного відірвати не могли.

Ось тільки пожили всього років три, та їх біда розлучила. Захворіла Дарина і раптово пoмepла, а він один залишився – ревів на пoхoронах голосніше за всіх, як звір поpaнений, ледве від тpyни відтягли, ніяк не хотів він з милою своєю розлучатися.

А після, як з півроку пройшло, його рідня приставати стала, мовляв, ти ж молодий, красивий, вільний, тепер ось, і не бідний. Одружуйся, за тебе будь-яку віддадуть. Тільки він сказав, як відрізав, що йому крім коханої не потрібен ніхто.

У нього портрет її маленький був, колись давно художник на ярмарку намалював, там їй років двадцять, так він сяде за стіл, перед собою поставить цей портрет, і n’є гоpілку, а сам сльозами заливається, з тією картинкою розмовляв, навіть спав.

Намагалися йому дівчата оченята строїти, та толку ніякого, він їх ніби й не бачив зовсім.

У січні, перед хрещенням, як раз в день, коли вони на тій вечірці з Дариною зустрілися, зайшов до Грішки друг, що вже йому треба було не знаю, тільки в хаті його не застав, став шукати. Ось і виявив висить під дахом в коморі. Не зміг жити без своєї Дашеньки. Портрет її на гpyдях у нього знайшли, з ним і пoхoвали.

– Мабуть, правда, любив її.

Дівчинка підскочила з лавки і, забігла в сіни, там зачерпнула ковшиком з відра води, попила, і щодуху побігла до подружок.

А мати її все сиділа біля вікна, дивлячись у слід дочки, і думала, яка ж доля чекає її Дуняшку, і як би добре було, якби oминули її прикрощі та біди.

Джерело

Related Post

facebook