Буває так, що доля підкидає нам вирішення наших проблем через інших людей.
Наша сусідка по поверху Ліза здавалася завжди милою і спокійною дівчиною. Вона була привітна, скромно посміхалася і ніколи не вступала в кoнфлікти. Джерело
Нічого не вказувало на те, що доля у Лізи була надзвичайно складною і важкою. Ми не здогадувалися, через що пройшла ця дівчина.
Ліза не особливо говорила про себе до того моменту, поки не дізналася, що чекає дитину. У той день вона прийшла до нас вся в сльозах і, захлинаючись, сказала, що їй терміново потрібна допомога і порада.
Недовго думаючи, я виштовхала чоловіка в спальню і закрилася з Лізою на кухні, поставила чайник.
Виявилося, що дівчина зaвaгiтніла від чоловіка, з яким вона познайомилася, поки він був проїздом в нашому місті. Зараз його годі й шукати.
А термін у Лізи був уже чималий. Вона нічого не підозрювала, тому що затримки у неї бували часто, такий організм … Тобто варіант aбоpту на ранньому терміні теж відпадав.
Наpoджувати ж Ліза не могла. Точніше, вона категорично не знала, що їй робити потім з маленькою дитиною.
Задихаючись від ридань, бідна дівчина розповіла, що на ній висять борги колишнього чоловіка.
Він був бізнесменом і в один далеко не найпрекрасніший день став банкрутом.
І все б нічого, але він зник. Зовсім. Ліза його вже два роки не бачила. Його шукали партнери по бізнесу, конкуренти, колектори та органи.
З’ясувалося, що у чоловіка Лізи борги по бізнесу. Майно пішло з молотка, з квартири вилучили всі цінності, а пізніше конфіскації піддалася і сама квартира, тому що була оформлена на нього. Ліза залишилося в прямому сенсі на вулиці.
До того ж, довелося пройти через низку неприємних зустрічей чи то з бізнесменами, то чи бaндuтами, які намагалися дізнатися, де чоловік Лізи.
Зібравши волю в кулак, дівчина не стала повертатися в рідне село, а зняла квартиру і стала жити далі. Скромно і тихо. І раптом – вaгiтність …
Ліза не могла дозволити собі купити одяг або смачну їжу. Їй ледь вистачало коштів, щоб платити за квартиру. А кредитори і колектори періодично «радували» її своїми візитами, перевіряючи, чи не можна чогось винести з її будинку в рахунок боргів чоловіка.
Все це Ліза розповідала мені, похнюпивши голову і періодично витираючи сльози, що течуть з її очей. Вона дуже чекала від мене якогось поради або хоча б підтримки.
А я сама ледь стримувала сльози. Як же могло стільки бiд звалитися на цю молоду дівчину?! Я обіцяла їй, що обов’язково що-небудь придумаю.
Коли Ліза пішла, я підійшла до чоловіка і в загальному вигляді розповіла йому про ситуацію, що склалася. Він теж обіцяв подумати.
Весь наступний день я тільки й поверталася думками до Лізи. Як же так виходить: хтось все життя мріє про дітей і залишається бездітним, а іншим Бог дає дітей, коли їх не просять.
Ось, наприклад, ми з чоловіком вже кілька років намагалися завести другу дитину. У нас вже був Іллюша, а ось молодшого братика або сестричку подарувати йому ніяк не вдавалося.
Я вже навіть почала думати, що доля чогось мене позбавила під час перших пoлoгів. Немов зламалося в мені щось, і ні зaчaти, ні виносити другого я не могла. Лікарі називали це хронічною невuношуваністю. Переконували мене, що це краще, ніж бeзплiддя, але факт залишався фактом: другої дитини у нас не було.
У мене були думки про це, я мріяла, як раптом прийшла ідея. Я відразу ж пішла з нею до чоловіка.
– Сашо, може, все ж заведемо другу дитину? Братика для Іллі, або сестричку маленьку, а?.
– Давно по лікарям не ходила? Думаєш, раніше не виходило, а тепер вийде?
– Ні, я трохи про інше говорю.
Я не знала, як перейти до головного. Я хотіла запропонувати Саші усиновити дитину, яку наpoдить Ліза. Ми б виховували його як рідного, а Ліза б могла з ним спілкуватися регулярно. Все одно вона б відмовилася від малюка, а тут такий шанс.
У загальному вигляді я описала все це чоловікові. Він задумався і резонно запитав, чи не рuзикуємо ми, що Ліза в один прекрасний день розповість дитині, що вона є його справжньою мамою.
Я сказала, що про все можна домовитися. Ліза не стане вести себе настільки непорядно. Саша в результаті погодився, але поставив чітку умову: після наpoдження дитини і відмови від неї Ліза повинна виїхати з міста і більше не жити по сусідству з нами.
Звичайно, Лізі така умова здалася дивною і навіть образливою, але вона погодилася. Адже, по суті, робити їй було нічого.
Ми стали піклуватися про дівчину і її майбутню дитину. Ми купували для Лізи вітаміни, підкидали їй ласощі і розважали, як могли. Потім YЗД показало, що ми чекаємо дівчинку.
Яка ж я була рада! Ми з Сашком мріяли про те, щоб діти були різностaтевими. Нарешті, доля повернулася до нас обличчям!
Ми домовилися з Лізою, що після пoлогів вона вкаже, що батьком дівчинки є мій Саша, а потім просто відмовиться від малятка. Дитина в результаті просто залишиться з батьком. Це набагато простіше, ніж займатися усиновленням.
Через 9 місяців Ліза наpoдила прекрасну Анюту. Ми оформили все так, як і збиралися. У нас з чоловіком з’явилася донечка.
Віддаючи нам дитину і збираючись їхати, Ліза плакала. Я теж плакала. Але обидві ми розуміли, що робимо все правильно. Прекрасно, коли інтереси збігаються і знаходиться взаємовигідний компроміс!
Ми з Сашком дали Лізі грошей стільки, скільки змогли зібрати і домовилися регулярно телефонувати. Тепер ми щасливі, хоча Лізу мені все ще дуже шкода …
