Давно відомо, щоб бути щасливим у шлюбі, у чоловіка і жінки не має бути ніяких таємниць один від одного.
Андрій одружився півроку тому і був щасливий зі своєю дружиною Мариною, але він все ніяк не міг знайти слушної нагоди, щоб розповісти їй про минуле життя. Якось так вийшло, що він не знайшов у собі сил розповісти їй про сина. Хлопчику зараз шість років, і з його матір’ю вони не спілкуються, так як відразу після наpoдження дитини Олена забрала сина і поїхала за кордон.
Андрій спочатку як міг допомагав Олені, посилав їй гроші, а рік тому вона повідомила, що вийшла заміж і більше не потребує його подачок. Андрій образився і гроші посилати перестав, та й життям сина не цікавився. А зараз його дружина Марина часто заговорює про дітей, вона хоче наpoдити малюка. Андрій не проти, але він все частіше думає про сина. Ось і вчора дружина почала розмову про дітей.
-Андрійку, ну давай я вже перестану пити ці дурні таблетки, так хочеться маленького по няньчити, погуляти з коляскою! -Угу, так, звичайно, – відповів Андрій, думаючи про своє. -Ти мене не слухаєш! – обурилася Марина, – так що з тобою? Ти такий вже кілька днів.
-На роботі проблеми, – відсторонено відповів Андрій. -Добре, добре, – підозріло дивлячись на чоловіка сказала Марина. Андрій і радий був би сказати дружині про сина, але не знав як вона до цього поставиться. Вона у нього така ревнива, мало що.
Минуло кілька днів. На його телефон надійшло смс з незнайомого номера.
«Андрій, мені потрібно поговорити з тобою. Лєна». Прочитавши повідомлення, Андрій тут же передзвонив за номером телефону. -Лєна, це я Андрій! -Добре, що ти відразу передзвонив! – відповіла колишня, – я зараз вдома, привезла Сашу. У нас там проблеми, ми можемо зустрітися, я тобі поясню все!
Читайте також: І тоді я твердо вирішила, що стану МАМОЮ, нехай і не рідною. Тепер розумію, що це було найкраще рішення в моєму житті
Андрій відразу погодився. У кафе куди прийшов Андрій хвилин через тридцять, він побачив за столиком Олену і хлопчика. Серце Андрія застукало сильніше. -Так он він який, мій синок, – сказав він, підходячи до столика.
Лєна схопилася на ноги, хлопчик з цікавістю подивився на чоловіка. Привіт, у мене до тебе справа! – схвильовано сказала вона.
-Що трапилося? – запитав Андрій. -Ми з чоловіком їдемо волонтерами в Африку, але з дитиною туди ніяк не можна. Генрі пропонував відправити його в цілорічний пансіон, але мені шкода віддавати Сашка чужим людям.
Я привезла його до мами, але вона сказала, що за станом здоров’я не зможе стежити за онуком і тим більше жити з ним. Тут я і подумала про тебе! – і вона вичікувально подивилася на Андрія.
-Я, звичайно, заберу сина, але ви на довго? – запитав він. -Не можу сказати точно, поки що року на півтора-два, а далі видно буде, – зніяковіло сказала Олена. -Зрозуміло, – відповів Андрій.
-Ну, що, Сашко, підеш жити до мене? – запитав він сина, – ти знаєш хто я? -Так, ти мій тато! Мені мама розповідала про тебе, – сказав хлопчик, – а у тебе є іграшки і планшет? -Ні, поки що, але ми купимо, – сказав Андрій і поплескав сина по голові.
-Ну я піду, у мене вночі рейс, – сказала Олена, встаючи. Вона обняла сина, поцілувала його. -Будь вихованим хлопчиком, – сказала вона, – я скоро приїду і привезу тобі подарунок. -Добре, – сказав Саша, витираючи сльози. Лєна пішла.
-Не плач, Сашо, а то я теж буду плакати, – сказав батько синові. -Я не плачу! – сказав син крізь сльози. Прийшовши додому з сином, Андрій не застав дружину вдома. Через півгодини вона прийшла з покупками. І зустрічати її вибіг Саша. Він забрав сумки на кухню.
А Марина з подивом дивилася то на хлопчика, то на чоловіка. -Тату, а куди прибрати пакетики з цукерками, – прибіг хлопчик в коридор. -На стіл поки що поклади, – сказав Андрій, дивлячись злякано на дружину.
-Тато? – здивовано підняла брови дружина, – це твій син? -Так, це мій син, звати Саша, йому шість років, і всі ці роки він жив зі своєю матір’ю в Америці, а сьогодні вона віддала його мені, так як поїхала кудись по роботі.
-У тебе є син, і ти мовчав! – вигукнула Марина. -Я боявся, що ти не так зрозумієш! -Але йому ж шість років, це було дуже давно, – пояснила дружина, – нерозумно ревнувати до минулого.
Ой, ти, диваку! -Сашко, пішли мити руки і я напою тебе чаєм! – крикнула вона в сторону кухні і пішла до хлопчика. Андрій пішов за нею слідом, радіючи, що тепер у нього і дружина, і син, і скоро можливо буде ще один.
